Дорогою дитячої мрії через Косів

Вкотре переконуюсь, що люди, які в зрілому віці здійснюють свої дитячі мрії є непересічні.

З Леонідом Тітом познайомивсь років так зо два тому на Протятих каменях, як виявилось, він давній друзяка Ромка Печижака.

Фотохудожник і мандрівник отак коротко можна про Леоніда. На днях був у Косові, можна сказати що проїздом, бо власне через Косів вела дорога його дитячої мрії. В дитинстві мріяв про подорожі на велосипеді, розглядаючи карту креслив маршрут через містечка і села на Закарпаття і колом назад до свого рідного Тернополя. Правда тоді ще не було ні велосипеда відповідного, ні спорядження і взагалі здавалось нереальним долання такого шляху.

Скільки наших дитячих мрій так і залишились нездійсненними. Та з нашим героєм інша історія. От взяв він і одного прекрасного дня виїхав з Тернополя в сторону Закарпаття. Дорога принаймні до Косова виглядала так: Тернопіль — Бережани — Рогатин — Жидачів — Стрий — Сколе — Верхні Ворота — Воловець — Пилипець — Межигір’я — Колочава — Усть — Чорна — Дубове — Великий Бичків — Рахів — Ясіня — Паляниця (Буковель) — Ворохта — Верховина — Косів.

В Косові велокомп показав 635 км, середня швидкість руху становила 16 км на год. Спорядження мінімальне, але добротне: велосипед кросовий Wheeler, зібраний на діорі, гідравлічні дискові гальма, невеличкий велорюкзак і велосумка на багажник, спимішок, само-собою фотапарат і причандалля до нього, засоби гігієни, посуд і трохи грошей в гаманці.

Ночував переважно в садибах зеленого туризму, придорожніх готелях або попросту просився на нічліг.

До Косова на проживання і харчування потратив ні в чому собі не відмовляючи близько 2000 гр. Хоча за словами Леоніда можна було б тратити в рази менше. Харчувався в придорожніх кафе, а також сухпай, який постійно поповнював в чисельних продуктових крамницях.

Сім днів тривала подорож до Косова.

В Косові Леонід ще солідарно прийняв участь у Велодні, сподіваюсь всі оцінять його спеціальні фото для Велокосова, а ще з Віталіком Мамчуком об’їздив околиці само зрозуміло з фотоапаратом.

Цікавим, без сумніву, буде фотозвіт про таку подорож, адже Леонід не просто хлоп з фотіком, а як я вже згадував фотохудожник і мандрівник. Думаю, що і сам Леонід потішить нас звітом про свою велоподорож, сподіваюсь що до Тернополя він заїхав нараз.

Висновок: черговий позитивний приклад для наслідування, а Леоніду великий респект від ВелоКосова за здійснення своєї дитячої мрії.

На замітку

Леонід Тіт є членом Національної Спілки фотографів України:

Ростислав Мартинюк для ВелоКосова.

На замітку:

1 коментар

  1. 600 км то багацько, я більше 100 км не можу))

Написати коментар