Велотріп Косів-Коломия (через Яблунів)

Відстань від Косова до Коломиї — лише 34 кілометри. Але чесно скажу, що з усіх велотріпів, які я прокатав в житті – це був найважчий). Затяжні горби витягли з мене всі сили і соки. Навіть не знаю, як я добрався назад. Хоча, якщо ви спортсмен і хочете підтягнути власну фізичну форму, — то така мандрівка саме для Вас!)

Отож, наш маршрут середньої складності, довжиною 64 км і тривалістю 6 годин. Населені пункти, які ми проїдемо: Косів-Пістинь-Уторопи-Яблунів-Стопчатів-Мишин-Ковалівка-Великий Ключів-Нижній Вербіж-Коломия-Спас-Микитинці-Пістинь-Косів. З Коломиї я повертався іншою і набагато легшою дорогою на Косів.

Розпочинаємо наш велотріп традиційно з автостанції в Косові. Їдемо в сторону гімназії вже не Гвардійською, а вулицею Небесної Сотні, яку нещодавно перейменувала міська рада. На роздоріжжі починаємо затяжний підйом вулицею Ольги Кобилянської, щоб повз Міську Гору потрапити на вулицю Марка Черемшини. Далі продовжуємо штурмувати «Пістинський горб» — жах всіх велотуристів і роверистів-косівчан. І лише одиниці, взявши волю в кулак, зможуть прорватися на цю височину!))).

Відпочиваємо на вершині біля каплички і милуємось шикарним краєвидом на гору Зіняків-верх, хребет Каменистий та гору Клифу. Спускаємось зі славнозвісного горба вниз і починаємо активно педалювати. Попереду ще не один затяжний підйом. Дорогою з обох боків відкриваються чудові краєвиди, як в сторону Шешор і Космача, так і з Вербовця, Хімчина і Микитинців.

Уторопи вважаються найстарішим селом на Гуцульщині (перша письмова згадка — 1367 р.) і відоме в першу чергу запасами кам’яної солі, від того і назва «у тих ропах» Це також Батьківщина відомого українського поета Тараса Мельничука. Цікаво, що в Уторопах вже чітко простежуються покутська архітектура – маленькі хатки побілені в голубий чи синій колір з помаранчевим дахом з глиняної черепиці. Хоча офіційно межа, між Покуттям та Гуцульщиною проходить набагато північніше.

Дорогою до Коломиї неприємно вразила велика кількість магазинів ритуальних послуг (на фото) – якщо є пропозиція, значить є і попит… Долаючи черговий затяжний підйом до Яблунова вирішив зробити привал і оглянути єдиний бігбогд проекту Велокосів (на фото). В принципі ще тримається, але трохи вигорів та подерся – було би добре його при нагоді якось оновити. Не дуже весело і від того, що на Покутті та Гуцульщині пішла масова мода на перекриття церков кольоровою бляхою. Дуже сумно, що люди не розуміють, яке це рагульство і витрачають купу власних грошей на руйнування вигляду пам’яток архітектури. Варто вводити якусь заборону від держави на зототу і яскраво-сину бляху, бо це просто жахливо…

Від кільця у Яблунові і аж до Коломиї дорога вже набагато краща і рівніша – їхати легко, але і краєвидів нема. Рух в цьому напрямку дуже активний – будьте уважні. Але якщо ви не впевнені у своїх силах, то я би рекомендував скоротити і через село Ковалівка (за Мишином) повертати назад. Через Ковалівку можна виїхати до села Микитинці і спокійно вернутися в Косів.

До речі, мало хто знає, що Ковалівка село з дуже гарними дівчатами. Представниця України Олеся Стефанко на конкурсі «Міс Всесвіт 2011» у Сан-Паулу, посіла 2-е місце. Отож, «Перша віце-Міс Всесвіт» родом з Ковалівки. На початку XX століття біля Ковалівки видобували високоякісне буре вугілля. Навіть паровий вантажний трамвай курсував з вугіллям з села до Коломиї в радянські часи. Зараз таке собі важко уявити – економіка нашого регіону на нулі… Цікавими виявились і таблички з назвами вулиць селі Мишин (на фото) – навіть набережна є, але на жаль без моря). Доїхав я до Коломиї рівно за 3 години і організм після зими був в шоці від такого стресу, — я ще потім кілька днів відходив. Випадково помітив, що на мості через Прут встановлені відео і фотокамери, що фіксують рух (на фото).

В Коломиї, я вирішив заїхати на тех. огляд після зими в найкращий веломагазин «PROFI BIKE SHOP» (на фото), де я постійний клієнт ось вже 4 роки. І хоч не заходив туди півроку і був без бороди, але впізнали зразу – ще б пак, адже за час автивного веложиття, я там залишив не одну тисячу гривень на деталі до свого «Kellys Scarpe». Правда через обвал гривні – ціни в магазині так підскочили, що найближчим часом я там нічого не зможу купити. Технічний огляд показав, що можна їздити, але вилку треба перебрати, бо майже не працювала вже. Після виконаної процедури (лише за 50 грн.) – виявилось, що там аж 120 гр. води. Як пояснив майстер, під час дощу треба включати блокування на вилці, а також не мити ровер під тиском апаратами типу «Karcher». Якщо Вас теж цікавить якісний та недорогий сервіс, то дзвоніть — 066 532 86 24.

Коломия – це поки найбільше місто, де я катався на ровері. Воно не маленьке і не велике – поєднує в собі косівську провінційність і франківську урбаністичність – затишне і одночасно древнє місто. Але їхати в межах міста було трохи небезпечно, бо часто порушують правила дорожнього руху саме велосипедисти та пішоходи, а не водії – треба бути дуже уважним.

Гарно відпочив, але вже пора повертатись назад — через села Спас та Микитинці. За мостом через Прут за кілька кілометрів буде табличка (на фото) – треба повертати ліворуч. Прапор Євросоюзу на дереві теж служить орієнтиром.

Їхати через Спас та Микитинці – одне задоволення. Машин дуже мало, дорога майже ідеальна, навколо ліси і пташки щебечуть. А найважливіше – немає затяжних горбів та підйомів – дорога досить рівна і до Косова на пару км. ближче. Очевидно в селі Спас люди не бідують – хати більше схожі на замки і всі з дорогої цегли. Яскравим прикладом достатку є дерев’яні орли на брамі (на фото). До речі, звідси родом відомий косівський журналіст — Михайло Городенко. Частково цю дорогу, я вже описував у велотріпі Косів-Трач через Хімчин, але там не було фото, тому нарешті можете оцінити все на власні очі.

В Микитинцях варто побувати хоч раз в житті, адже там є дві красиві дерев’яні церкви (на фото), які не обклали золотою бляхою! Люди ввічливі і культурні, навіть діти чемно зі мною вітались: «Слава Ісусу Христу». Зовсім не те, що в сусідньому Пістині кричали: «Ей, в тебе колесо пробите!»). На кільці в Пістині відпочиваю, тут є гарна дерев’яна альтанка і красиві краєвиди Карпат (на фото).

Оскільки зворотня дорога була легка і не виснажлива, то я вирішив здійснити давнє бажання – спуститись на рідний КоКосів не через «пістинський» горб, а попри Садибу Святого Миколая і далі дорогою вниз повз Каменистий хребет.

Зразу хочу попередити — нікому не раджу повторювати мою помилку!!!)

  1. Підйом затяжний, фактично 70-80 % шляху треба ровер тягнути вгору – якщо і їхати колись цей відрізок, то хіба в реверсі.
  2. Дуже багато доріг в різні сторони, тому дуже легко заблудитись, незважаючи на маркування. Добре, що хоч мав карту, бо зійшов би десь в Шешорах).
  3. Але головна причина – це болото. То і не дивно, бо там північна сторона і сонця взагалі ніколи немає.

Але я ж про це не знав — півметра болота і ми з ровером прориваємось! Хоча варто віддати належне і моєму старенькому «Келісу», який дуже добре витримав таке неочікуване випробування – жодної поломки та проколу. Ну і шини «Schwalbe» вигрібали по болоту дуже якісно, я їх реально зацінив. Хоча були моменти, коли я вже хотів вертатись назад в Пістинь.

До речі, старші люди розказують, що раніше, за Союзу, там була чудова дорога. Можна було приїхати на «Москвичі» на пиво в Шешори з Косова повз Каменистий. Для відведення води з гірських струмків були завезені бетонні труби, які збереглися і до сьогодні. Дорога була майже ідеальна, лише хіба не асфальтована. А зараз там хіба «Газ 66» проїде чи якісь лісовоз, на жаль. Адже маршрут Косів-Шешори через ліс є туристично привабливим, на мою думку.

P.S. Дякую Василю Данилюку, який очистив на автомийці мій велосипед за 5 хв. Так я знаю, що не можна під тиском мити ровер, але краще вже вилка з водою, ніж мити такий брудний байк тиждень вручну. І то не факт, що я б його відмив 🙂 Загалом мандрівка мала би зайняти 6 годин — 3 туди і 3 назад, але через бажання відкривати «нові горизонти» в лісі і відповідно бруд і болото, то ще 1.5 години треба додати. Додому я ледве потратив, але згадувати свій даунхільний болотяний спуск з Каменистого буду напевно все життя – адже таке не забувається)

Тарас Пасимок

На замітку:

2 коментарі

  1. А трек буде?
    Мене насправді цікавить лише частина від садиби св. Миколая до Косова. болота то таке, а чи немає там завалів?
    Чи можна прямо до Шешор з’їхати, бо щось я ті місця зовсім не знаю, і хочеться дослідити

  2. трек є – http://velokosiv.if.ua/2012/08/21/435/

    завали є болото є

    їхати можна але не варто!

Написати коментар