Косівський музей, як відділ Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського, був відкритий у 1969 році.

Музей розташований в будинку, пам’ятці архітектури (ХІХ–ХХ ст.), який з самого початку належав єврейській громаді (т.з. ‘рабинів мур’).

Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини справедливо вважають центром культурного надбання Гуцульщини. Колекція музею нараховує близько п’яти тисяч експонатів. У ній представлено одні з кращих збірок виробів з дерева, кераміки, шкіри та металу, гуцульського одягу та вишивки.

Експозиція музею знайомить з народним декоративно-ужитковим мистецтвом ХІХ–ХХ ст. Привертають увагу речі господарсько-побутового призначення — черпаки, коновки, пасківники, кептарі та кожухи, тайстри, пояси-череси, свічники, глечики та миски, які відзначаються вишуканими формами, оригінальним декоруванням та глибоким символічнШироко представлені керамічні вироби другої половини ХІХ ст. відомих майстрів О. Бахметюка, П. Баранюка, П. Кошака.

Традиційна косівська кераміка середини ХХ ст. представлена творами П. Цвілик, А. Рощиб’юк, М. Рощиб’юк, Ю. Ілюка, Р. Ілюк, Н. Вербівської, В. Швеця та 0. Швець, В. Джуранюк, Є. Зарицької, В. Стрипка.

Велику художню цінність має колекція творів різьбярської родини села Яворова Косівського району Ю. Шкрібляка, В. Шкрібляка, М. Шкрібляка.

Всебічно представлена творчість відомих майстрів різьби по дереву, заслужених майстрів народної творчості членів Національної Спілки художників України Ю. Корпанюка, В. Гуза, В. Кабина, І. Грималюка, О. Хованця, І. Кочержука та багато інших.

Сторінка музею

http://www.kosivart.com/index.cfm/fuseaction/museums.kosiv-museum-folk-art/

Години роботи

Музей працює з 10.00 до 18.00, вихідний — понеділок.

Адреса

вул. Незалежності, 55,  м. Косів, Івано-Франківська обл.

Телефон

+380 (3478) 2-16-43

На карті

Переглянути Косів на карті більшого розміру

Веду це я до того, що ми прагнемо в Європу та нічого для цього не робимо. Ми навіть не хочемо займатися елементарною культурою та вихованням, зокрема й, так би мовити, щодо «велокультури».

Відвідавши недавно країни центральної та західної Європи моя свідомість зазнала певних змін у моїх переконаннях — я на власні очі побачив те, про що говорять по телебаченню, а саме як працівники офісів в костюмах, одягнувши шолома сідають на велосипед і так повертаються додому з роботи або прямують на роботу. І це досить поширене, нормальне явище в Європі. Я наприклад не міг би уявити на велосипеді в шоломі директора банку або голову міської ради, які вечором повертаються додому з роботи на велосипеді.

Благо у нашій державі все активніше починають організовуватись та діяти об’єднання велосипедистів, які без допомоги держави власними силами все-таки стараються привити українцям певну «велокультуру». Звичайно такі організації не зможуть власними силами облаштовувати вело доріжки, але організацію маршрутів, проведення певної агітації, облаштування велопарковок та велопрокату невеликими темпами, але все-ж таки можна вважати вдалим.

Щодо європейської «велокультури», то вона знаходиться на 10 голів вище нашої. Зокрема, щодо велопрокату, то можу вам сказати одне — по цілому Відню я бачив безліч велопарковок та автоматичних велопрокатів, як ось, наприклад, цей, що на першому фото. Як ви бачите, велопрокат без нагляду, на якому знаходяться близько 15 велосипедів: оплачуєш прокат в автомат, береш велосипед і можеш кататися цілий день, згодом залишивши його на велопарковці, яка може знаходитися в іншій частині міста.

Щодо велопарковок, то вони є на кожному «куті» і майже всі місця зайняті. А коли немає місця на парковці, велосипеди чіпляють до знаків, слупів — велосипеди просто всюдисущі =)

Щодо велодоріжок, то ось це чудо цивілізації, яке і досі залишається для нас омріяним благом.

Для європейця велодоріжка — це норма. А тепер для тих хто не в курсі, то у Європі у велосипедистів є своя окрема дорога (так- так, і це не тротуар чи окраїна проїжджої частини), окремо від автомобільної траси і пішохідного тротуару відгороджена і відмічена дорога, на якій їздять тільки велосипеди (там не паркують авто і там не ходять пішоходи).

Велодоріжки навіть мають свої світлофори на перехрестях і їм надають перевагу у русі автомобілі, якщо це передбачено в ПДР.

В Угорщині кажуть, що якщо велосипедист на велодоріжці зіб’є пішохода, то велосипедист стане національним героєм, це напевне до того, що саме культура поведінки як велосипедистів так і пішоходів не дасть їм перетнутися там, де це непередбачено.

І на останок, бережіть свої велосипеди та прикручуйте краще сідла, бо цигани є скрізь =)

Іван IVP

Інтерв’ю з активним косів’янином, студентом КІПДМ ЛНАМ, переможцем всеукраїнського змагання з нового виду велоспорту під назвою Даунхіл. Щоб дізнатися більше про цей новий спорт, ми поспілкувались із Назаром Гордієм.

Що таке Даунхіл?

Даунхіл (від англ. Down — вниз та hill — гора) — це швидкісний спуск на гірських велосипедах, одне із найяскравіших і найекстремальніших занять у світі спорту.

Суть швидкісного спуску досить проста — з’їхати з гори якнайшвидше. Однак, це не так легко, як може здатися. Сучасні траси швидкісного спуску дуже складні і небезпечні. Траси рясніють «родзинками» з куп каміння, крутих спусків, звивистих ділянок, прокладених між деревами трамплінів. Даунхіл вимагає досить серйозної підготовки від спортсмена. Основне тут — це техніка керування велосипедом, хоч і фізична підготовка дуже важлива, адже деколи спортсмени після п’яти хвилин спуску просто падають без сил. Середня швидкість руху — 36 км. за годину, максимальна — 60км. Перепад висот становить близько 80 метрів.

Задоволення від катання, а також його безпека залежать не тільки від велосипеда, а й від екіпіровки. В ідеалі захист включає в себе пластикові щитки, скріплені сітчастим матеріалом по всьому тілу, руках та ногах. На голові обов’язково шолом, — це необхідний елемент, який захистить твою голову в непередбачених ситуаціях. Він надійно захищає від різних травм при падінні на великій швидкості. Досвідчені велосипедисти радять обов’язково надягати шолом і на вулицях міста і під час мандрівок лісовими стежками.

Розкажи трохи про себе, чому ти вирішив зайнятись таким екстремальним спортом, як даунхіл?

Я катаюся на велосипеді десь з 6 років. Завжди захоплювався екстремальними видами спорту, проте чомусь цей найбільше припав до душі. Декілька років тому, я почав серйозніше відноситись до незвичного і цікавого захоплення — downhill. І це лише початок (сміється).

Наскільки цей спорт небезпечний?

Досить небезпечний! У мене та багатьох рейдерів (велосипедистів) майже після кожної гонки є пару синяків, розтягнень, забоїв, а деколи й доходило діло до переломів. Але без травм не було б і такого задоволення від downhill. Адже у цьому і суть — щоб якнайшвидше проїхати складний відрізок траси і не втратити контроль, а тим більше не впасти.

Скажи кілька слів про свої здобутки і перемоги.

Багато про це не можу сказати, бо займаюся цим видом спорту відносно недовго. Але 19 жовтня 2011 року на всеукраїнських змаганнях «Final of Season 2011» завоював перше місце у категорії mini-DHi у м. Івано-Франківськ серед юніорів. Там було багато райдерів з Сімферомоля (Крим) та з різних областей України. Найбільше запам’яталися міжнародні змагання на Буковелі, адже змагання це завжди весело, багато приємних вражень, нових знайомств і так далі. На змаганнях «Фінал Сезону» в Україні — це була моя перша серйозна перемога і я націлений продовжувати у тому ж ритмі.

Розкажи про побудову спеціальної траси для Даунхілу на горі Михалкова. Хто її створює і для чого?

Траса на хребті поблизу г. Михалкової будується для того, щоб косівські райдери і любителі просто покататися на велосипеді мали де потренуватися і просто провести весело час. Створють ж її ті, хто катається на гірських велосипедах, але є і багато «вандалів», які постійно руйнують наші зроблені трампліни і різні відтинки траси. Користуючись нагодою, хочеться звернутися до влади міста Косова, щоб посприяла проведенню у Косові змагань по даунхілу.

Якої вартості повинен бути велосипед, щоб екстремально кататись, як ви?

Вартість велосипеда може коливатися від 1000$-5000$ і навіть більше. Все залежить від його можливостей.

Чим твій велосипед відрізняється від інших спортивних?

Велосипед у мене — «GIANT DH COMP». У велосипеді для downhill є головне — це великий хід підвіски і підвищена надійність, оскільки будь-які поломки можуть привести до самих непередбачуваних наслідків, тому основна увага робиться на міцність конструкції. Такі велосипеди комплектуються найбільш міцним і витривалим устаткуванням.

Назви фанатів цього спорту серед молодих косів’ян.

У Косові, буквально за останні 2 роки почало дуже багато людей займатися цим спортом. Серед косівських райдерів можу назвати: Богдана Боюка, Стаса Гачака, Назара Стефурака, Володимира Крицкалюка та Андрія Хруща, хоча всіх ще дуже багато!

Де можна знайти інформацію про рух даунхілу в Україні та області?

Інформацію про змагання можна знайти на сайті Велохати www.velohata.com. Або на багатьох українських сайтах по велоспорту.

Як можна до вас долучитись молодим хлопцям, які хочуть відчути адреналін в крові?

Для того, щоб стати одним з райдерів потрібно мати гірський велосипед і натхнення, домовитися з нами (косівськими рейдерами) про те, коли всі будемо збиратися на трасі. Зв’язатись зі мною можна через сайт Вконтакті і вперед за новими враженнями і відчуттями. Наша група — http://vk.com/club10319594.

Які у вас плани на майбутнє?

На даний момент, — це удосконалити свій велосипед за зиму, а на наступний рік прагнути до нових вершин і нових перемог.

Ми ж від редакції бажаємо лише успіху нашим молодим спортсменам і головне без травм!

Тарас Пасимок, газета «Косівський передзвін»

Розміщений у Косівській дитячій школі мистецтв і займає два великі зали та коридор. Експозиція представлена великою кількістю робіт народних майстрів Гуцульщини, Покуття, Поділля та Буковини — старовинні ікони, предмети сакрального мистецтва, живопис, кераміка, народний одяг, ткацтво та багато іншого.

Години роботи

Вівторок-неділя з 10:00 до 18:00 год.
Обід з 13:00 до 14:00 год.

Адреса

вул. Тиха, 1/а
м. Косів, Івано-Франківська обл.
78600

Телефон

+380 (3478) 2-21-59

Контактна особа

п. Михайло Струтинський

Створений у с. Яворів 9 жовтня 1961 року, переданий Яворівській загальноосвітній школі І-ІІІ ст. в 2004 році.

Музей розміщений на третьому поверсі школи. Це одна кімната площею 36 м.кв. Загальна кількість експонатів — 255 (основний фонд).

Профіль музею — мистецький. Цікавими є речі, виготовлені з дерева, різьблені шкатулки, керамічні вироби, домоткані вироби–ліжники. Саме Яворівський ліжник є одним з найпопулярніших видів інтер’єрного ткатцтва, що виконує вжиткову і декоративну функції.

В музеї періодично оформляється виставка учнівських робіт по дереву, проводиться пошукова робота.

Години роботи

Понеділок-п’ятниця з 9:00 до 15:00 год.
обід: з 13:00 до 14:00 год.

Адреса

Яворівська загальноосвітня школа І-ІІІ ст.
с. Яворів , Косівького р-ну
Івано-Франківської обл., 78644

Як виникла ідея проекту «ВелоКосів»?

Був такий проект «ВелоКраїна», створений за гранд від Європейського Союзу, який виграв “Центр соціальних та ділових ініціатив” міста Яремче. Територія проекту включала Івано-Франківську, Закарпатську та Чернівецьку області. Осередки проекту базувались у населених пунктах, добре відомих серед туристів — Яремче, Ворохта, Яблуниця, Верховина, Коломия, Косів, Рахів та Глибоцький район Чернівецької області. В ході проекту на Косівщині створювались велостоянки, веломаршрути, мережа велосадиб, місця для відпочинку велотуристів, відбулась рекламна компанія, були видані карти маршрутів.

У команді проекту «Велокраїна» виникало питання: «от ми будемо отримувати рік чи півтори гроші від Євросоюзу, а що буде далі?» Це питання обговорювалось і з партнерами, в тому числі і нами. Треба було створювати якісь громадські організації або велоклуби, які будуть підтримувати дану інфраструктуру, яку профінансовано за кошт Євросюзу. В ході реалізації проекту «ВелоКраїна» зібралось коло людей, які допомагали, я був координатором по Косівському району, запропонували мені співпрацю і я погодився.

В мене була ідея самому пробувати ці веломаршрути робити — ми зустрілися з хлопцями, які називали себе групою «велотріп». Ми почали обговорювати, яким чином це може далі розвиватись і куди використати інформацію, яка була зібрана в процесі проекту «ВелоКраїна»: про наші пам’ятки природи та архітектури, про музеї та визначні місця, про можливі маршрути. Всі описи цих маршрутів, і коли проект закінчився, то ми сподівались, що проект «ВелоКраїна» цю інформацію в себе на сайті розмістить.

Так як Яремча була ініціатором проекту, то і само собою зрозуміло, що основну увагу було приділено саме розкрутці Яремчанського регіону, а вже від нас залежало чи появляться такі здорові амбіції у косівчан. Ми вирішили створили сайт «Велокосів» — і виставити на сайті всю зібрану інформацію, щоб вона була доступна, бо дуже багато часу було витрачено — інформації зібралось на добрий довідник. Виникла така громадська ініціатива, яка на сьогодні ніде не є зареєстрована окрім того, що ми маємо свій сайт.

Ми співпрацюємо зі спілкою «Зеленого Туризму», яку очолює Оксана Довгун — директор кредитної спілки «Косівська» і фактично вона вже давно займається розвитком таких туристичних продуктів — це громадська організація, через яку ми можемо отримувати якісь гранди.

Розкажіть будь ласка, які люди складають ядро «ВелоКосова»?

Ядро Велокосова — це Ростислав Мартинюк, Роман Печижак (депутат міської ради) — займається нашими сітілайтами та бігбордами, Стас Михайлюк — Інтернет та розміщення інформації на сайті, студент Іван Пукеца, Роман Москалик — художник-дизайнер, розробив наш новий логотип. А так люди часто змінюються і на наших виїздах — кожен раз є нові люди. Зараз ми залучили Богдану Мацьоцьку, нашими зусиллями домовились з продавцями, що це для людини, яка виступає за збірну України і отримали значну знижку.

Богдана також їздить по наших веломаршрутах, має стати офіційним обличчям нашого проекту для реклами на бігбордах і сітілайтах, нещодавно зробили рекламну фотосесію із нею.

Як можна долучитись до вашої організації небайдужим косівчанам?

Можна долучитись без жодних проблем. На Косівському форумі —  про наші виїзди завжди є інформація, тому людина просто приїжджає до нас, в процесі подорожі знайомимось і якщо людина зацікавилась нашим проектом, то це дуже добре. Є люди, які долучаються не будучи навіть велосипедистами — до нашої мережі велосадиб долучився власник садиби по дорозі на кобаківські стави — там зручно залишати велосипеди і йти ловити рибу.

Велотуризм вигідний для туристичної галузі ще й тим, що забезпечує її роботою у міжсезоння. Як відомо, пік туристичного сезону у Карпатах припадає на зиму і літо. Навесні і восени туристичні бази, приватні садиби стоять порожні, їхні власники не мають прибутків, а лише витрачають кошти на утримання приміщень та обслуговуючого персоналу. Такі мертві туристичні сезони варто оживляти завдяки любителям подорожувати на велосипедах.

З якими проблемами ви стикаєтесь на шляху розвитку вашого проекту?

Основна проблема, — це зневіра людей. Місцеві власники садиб та туроператори вважають, що нові туристичні продукти варто впроваджувати, але за рахунок держави. Держава переважно також до цього ставиться дивно — говорить по розвиток туризму, але як це робити вони самі не розуміють і не знають. Люди, які сидять в райдержадміністрації і відповідають за розвиток туризму — це люди минулого, а треба людей молодих, які розуміють сучасні виклики і що таке туристичні продукти і який має бути їхній зміст.

Стосовно власників садиб, які брали участь в нашій мережі, то в нас було дві хвилі туристів — в першу було дуже мало, а в наступну явно більше, але масового туриста велосипедного — не було і це породжує скептицизм — навіщо нам купувати велосипеди, проходити сертифікацію, створювати велостоянки. Невіра в те, що ми щось можемо зробити якісне і нове в Косові є найбільшою перешкодою.

В той же час голова Косівської районної ради Андрій Клуб є наш прихильник. Ми звертались до туристичної комісії, коли представники «ВелоКосова» робили презентацію сайту і розказували про те, що ми робимо і що плануємо робити в майбутньому — туристична комісія все на ура сприйняла, але потім було як завжди — ви собі робіть, а нас немає коштів. А голова Районної ради це питання взяв на свій контроль і на сьогодні є наш бігборд, який стоїть на стопчатівському горбі — виготовлення банерів було профінансовано районною радою, а витрати по встановленню бігборду взяли на себе власники вело садиб: Сашко Люлька — садиба «У Люльки», Володимир Брошкевич — садиба «Живиця», Дмитро Бельмега — садиба «Писанка», Галина Мартинюк — садиба «Панське».

Чи успішний в фінансовому плані вже розкручений проект «ВелоКраїна»?

На Яремчанщині є мережа з 6 велопрокатів і той факт, що вони на сьогодні не закрилися говорять про те, що цей туристичний продукт потрібний. Люди, які відпочивають на Яремчанщині кажуть, що велотуристів є багато. «ВелоКраїна» не спрацювала в холосту, що стосується Яремчанського регіону, а якщо брати всіх партнерів, які було в проекті, то «ВелоКосів» на другому місці по всіх параметрах. Буває ми навіть забираємо їх клієнта до себе. «ВелоКосів» працює, але поки ми не змогли захопити туриста масового. Є над чим працювати. Загалом наші два проекти спрямовані не на місцевих велосипедистів, а на велосипедистів з великих міст України і не тільки, віриться що активний турист з за кордону також з»явиться у нас.

Кому прийшла ідея робити велопрощі до Зарваниці?

Ідея прийшла Сашкові Тіці — ми мали контакти з людьми, які робити велопрощі по Львівщині, там потужна група велосипедистів, які робили молодіжні велопрощі. Ми з ними планували таке робити, але Сашко був швидше за нас, ми з «ВелоКосова» допомогли інформаційно — рекламою і фотозвітами на сайті з першої і другої велопрощ та жилетками зі світловідбивачами.

Де можна знайти найповнішу інформацію про ваш проект?

Найповніша інформація про наш проект на нашому сайті ВелоКосів

Розкажіть про перипетії з маркуванням маршрутів

Фарби на маркування нам ніхто не дає, ми купуємо її за свої кошти. Минулорічні січневі місцеві вибори залишили по собі руйнівний слід на маркуванні наших маршрутів. Мені довелось перевірити всі маршрути промарковані в ході реалізації проекту «Велокраїна» на Косівщині, які частково проходять по дорогах загального користування. Маркування було брутально заклеєно передвиборними агітками. Причому ворогами туристичних маркувань були різнополюсні політичні сили від конгресу Українських націоналістів до сильної України Тігіпка. Іронія полягає в тому, що всі політикани наперебій повідомляли своїх виборців, що будуть розвивати туризм, сприяти інвесторам. За моїми підрахунками, щоб відновити маркування маршрутів, які на сьогоднішній день розрекламовані і чекають відпочивальників, потрібно місяць часу волонтерської роботи день у день, а ще кошти на фарбу, пензлі, розчинники. Нам можуть закинути чому ми робимо маркування на стовпах — ми і раді робити, як в Європі з табличками, але грошей немає навіть на фарбу.

Проект «ВелоКраїна» створений за підтримки Європейського Союзу. Чи співпрацює ваша організація з ЄС?

На даний момент ми з Євросоюзом не співпрацюємо, але ми плануємо писати до фондів, які фінансуються ЄС, для того щоб покращити якість туризму і не тільки велосипедного.

Зараз йде активна фаза реклами «ВелоКосова», навіть є вже є футболки з логотипом. Яка мета цих промоакцій?

Тут все просто — долучити якомога більше людей, які приїдуть до нас відпочивати! Косів географічно є близьким до Львова, так вже історично складалося, що до нас їздило багато львів’ян відпочивати.

Зараз у Львові є ціла програма створення веломережі — це побудова велостоянок та велодоріжок, що є основним. Львів — це древнє місто з історичним центром, де є досить вузькі вулички і затори просто нереальні через велику кількість машин. Тому львів’яни почали добиратися на роботу на велосипедах. Бачачи це, місцева влада в своїх короткочасних та довгострокових генеральних планах забудови міста включила створення цієї веломережі.

І зараз до Євро-2012 там будують 70 кілометрів велодоріжок, багато з цих доріжок вже є відкриті. Ясно, що там є проблеми, автомобілі паркуються на тих доріжках, проте прогрес є. До 2026 року в Львові має бути 300 кілометрів велодоріжок. Це означає, що Львів чітко взяв курс на класичні європейські традиції добирання на роботу на велосипедах у великих містах. Однозначно, через кілька років, таких людей буде маса. Водії будуть знати, що таке велосипедисти і буде взаємоповага. Відповідно ці ж люди на відпочинку без ровера вже не зможуть і якщо ми зараз почнемо працювати над своїм розвитком одночасно разом з львів’янами, то Косів зможе претендувати на перше місце серед велотуристів. Навіть вже сьогодні мешканці Львова, які відпочивають в нас, кажуть, що тут для велосипедів справжній рай.

Чи може простий незаможний косівчанин брати участь у ваших заїздах? Чи потрібен дорогий велосипед?

Звичайно, що може! На велодень в Косові Дмитро з Вербовця на ровері типу «Україна» пролетів з нами весь маршрут не відстаючи, уявіть, що буде, як він сяде на якісний спортивний велосипед. Зараз ми намагаємось дівчат залучати і для них робимо спеціальні легкі маршрути — тобто не тільки хлопці у нашому проекті.

Дайте кілька порад для починаючих «роверистів». Який веломаршрут підійде для новачка?

Є оглядовий маршрут по території Косова — досить легкий по асфальту, лише екстремальний спуск з міської гори. Він передбачає зупинки біля музеїв міста, цікавих місць. Ще один — оглядовий,— пролягає до сірководневого джерела на горі Сопці (Зіняків верх), переходить на Пістинську, звідти — на гору Кичеру, де відкривається дуже гарна панорама Косова, який ми їхали на велодень, до села Вербовець, хоча половина цього маршруту проходить і через територію Косова. Є, також, пізнавальний маршрут до Духовного центру «Здвижин», — цікавий різноманітний і по асфальту і по грунтовій дорозі.

Як пройшов перший Велодень у Косові?

29 травня Косів вперше приєднався до всеукраїнської акції Велодень. Так, що ж косівські велосипедисти хотіли сказати зібравшись у неділю на майдані Незалежності? В першу чергу ми в той день були солідарні зі всіма роверистами і роверистками України, а ще хотілось голосно заявити, що Косівщина — це край, де можна гарно провести відпочинок, використовуючи велосипед, мандруючи гірськими дорогами і стежками, пізнаючи колорит Гуцульщини. Велодень у Косові може до певної міри конкурувати з київським Велоднем. Під час київського Велопараду було три веломобілі, у Косові ж один, якщо зробити співвідношення між кількістю населення Києва і Косова, то ми столицю за цим показником залишили далеко позаду. Сучасний велосипед — це модно, стильно, це здорово і це по-європейськи. Мене приваблює велотуризм, бо це екологічний спосіб відпочинку, він не порушує рівноваги у природному середовищі, це здоровий спосіб життя. Коли почав займатися цим проектом, відкрив для себе дуже багато цікавого, тому приєднуйтесь і ви до нас!

Тарас Пасимок

Сподіваємося, що тепер значно поліпшиться надання медичної допомоги  хворим жителям села, особливо тим, які проживають у віддалених кутках.

Висловлюю щиру подяку від нашої територіальної громади панові М.Гулію.

Григорій ЛАВРУК,
Старокутський сільський голова.

Читати повну статтю Вікторії Кушнірчук на сайті газети «Гуцульський край».

Best Ukrainian Blog Awards – це конкурс українських блогів, мета якого популяризувати найкращі українські блоги та їх авторів.

Підтримайте наш проект! Тисніть на like, tweet або «мені подобається»: