Велотріп Косів-Заболотів (через Троїцю)

Коли три роки активно катаєш нашим Косівським районом, то рано чи пізно хочеться їхати довгі і серйозні нові маршрути. Сам Косів територіально близько розташований до Снятинського району, адже за селом Рожнів вже починається Снятинщина. Чесно кажучи, я вже думав, що велосезон 2013 закінчився, але так як літо і осінь помінялись місцями, то вийшло навпаки. Адже суха і нежарка погода — це найкращий час для велотріпів.

Нашу мандрівку ще можна назвати від «Рибниці до Прута». Тривалість маршруту — 6-7 годин, довжина 50 км., за категорією складності – важкий. Населені пункти, які ми проїдемо: Косів, Старий Косів, Вербовець, Хімчин, Корости, Троїця, Заболотів, Іллінці, Тростянець, Рожнів.

Потрапити на ровері в смт. Заболотів я хотів давно. По-перше, я там давно не був, а по-друге, в Косові тільки і говорять про чудовий асфальт, який там зробили в центрі. Люди воювали з владою перекриваючи дороги ледь не рік, але таки добилися свого. Це дуже актуально, зважаючи що в нашому районі та місті теж почали такі самі акції, побачивши, що в Заболотові громада перемогла.

Раніше, я вже описував для ВелоКосова кілька маршрутів в сторону Хімчина:

• Детальніше про відрізок дороги з Косова до Хімчина;
• як потрапити до музею патріарха Володимира;
• і як добратись до Коростів читаємо в описі Велотріп Косів-Трач (через Хімчин).

Від центру села Корости йдуть три дороги: на Хімчин і Косів (звідки ми приїхали), на Троїцю і до Заболотова і на Трач та до Коломиї чи Косова. Вже є опис маршруту як їхати ліворуч через Трач, а зараз поїдемо праворуч до Заболотова і через Іллінці до Косова.

Їдемо по головній вулиці села трохи в гору і через 300 метрів опинимося на роздоріжжі. Тут розташована мурована капличка, яка служить орієнтиром. Ми повертаємо направо до гори і скоро потрапляємо в гарний лісок. Тут робимо привал в дерев’яній альтанці і відпочиваємо! Згодом починається серія затяжних спусків від лісу, через Троїцю, аж до самого Заболотова. Це файно, бо їдеш весь час вниз. Навколо красиві горби і поля – що ще треба для велотуриста? Цікаво, що старі та і нові хатинки в селі дуже маленькі, можна сказати дитячі чи іграшкові, на фоні косівських. Але чим ближче до Заболотова, то розмір будівель збільшуються в геометричній прогресії)). Архітектурно і ментально ця територія однозначно є Покуттям – не сплутаєш з гуцульським стилем.

Троїця — село Снятинського району Івано-Франківської області. За народним переказом заснували село три брати — козаки із Придніпров’я. А вони були дуже побожними людьми і вправними майстрами, то збудували на новому місці церкву названу в ім’я Отця і Сина і Святого Духа Троїцькою. Перша згадка про село з’явилась в 1579 році. З цікавинок у центрі села росте величезний дуб, якому майже 300 років. А на сінокосах урочища “Хомів” розміщений заповідник рідкісних багаторічних трав. В урочищі “Рипи”, є теж заповідна зона, де ростуть рідкісні рослини, що занесені в “Червону книгу України”.

Спускаємось серпантином через село ґрунтовою дорогою. З часом потрапимо в центр села до церкви та великої школи, яка служить орієнтиром. Повертаємо знову праворуч і продовжуємо спускатися до річки Прут, але вже асфальтом. До речі, Прут бере свій початок з джерела аж на схилі Говерли. Отож, добравшись до траси попадемо на чергове роздоріжжя. Праворуч дорога в сторону Косова через Іллінці, але нам спочатку треба на ліво — заїхати через міст до Заболотова. Фотографуємося на мості, а літом, в гарячу пору, можна і купатись. В селищі зробили справді хороший асфальт і не лише в центрі, але і на всіх під’їзних дорогах

Заболотів — селище міського типу Снятинського району Івано-Франківської області, розташоване на березі річки Прут. Перша згадка датується 1455 роком. Ще за Австрії, в 1866 році тут було збудовано залізничну станцію на лінії «Івано-Франківськ-Чернівці», яка діє і до сьогодні. Також, повз селище проходить жвава автомагістраль.

Цікавинки

1. Візитна карка Заболотова — римо-католицький костел Пресвятої Трійці, збудований в 1902 році. Не так давно він був перекритий та відреставрований і зараз є окрасою населеного пункту.
2. У селищі встановлено величний пам’ятник Тарасові Шевченку, який входить у реєстр ста найкращих пам’ятників поетові в світі.
3. На честь 555-річчя селища в центрі Заболотова було встановлено пам’ятник шляхтянці Софії — засновниці селища — жіноча постать в українському народному вбранні.

Ще раніше, коли я був в Заболотові, мені там не надто сподобалось. Але зараз смт. розвивається і центр став красивіший – є навіть фонтан і капличка кована. Загалом чисто і акуратно. Також зробили реставрацію костелу – це файний туристичний об’єкт, де навіть є велопаркови.

Відпочивши і зробивши купу фото повертаємо назад. Від Заболотова і до Косова дорога буде асфальтована, але із затяжними підйомами та спусками. В селі Ілінці є цікава дзвіниця, в стилі мінімалізм. Через певний час, починається спуск на Тростянець, а далі вже знову рідний Косівський район. Там теж буде серія серйозних підйомів та спусків, а на самій межі районів є заправка, яка служить орієнтиром. Над заправкою є класне місце для відпочинку – крісла вирізані з дерев. Тут і робимо привал! Відпочивши і з новими силами спускаємось в село Рожнів. Межа районів помітна дуже чітко, бо хороша дорога раптово обривається і вже сунемось домів через глибокі вибоїни і нерівності.

На роздоріжжі в Рожнові можна, як варіант, їхати через Кобаки – там менше машин і більше туристичних об’єктів або вертатися знову горбами через Хімчин. Але це був би добрий мах дороги, а сил для експериментів в мене вже не було. Тому їхав назад прямо на Косів.

На зворотному шляху бачив, як 6 робітників, засипали шутер в ями у Вербовці – ніби і ремонт, але так як смоли там не було, то шутер швидко вибивався. Двоє засипало, а четверо на них дивилися. Чесно кажучи хотілось підійти і чимось в них кинути важким, але на жаль це б нічого не змінило…

Відео

P.S. Загалом то є файнезний маршрут! Мені вже хочеться проїхати його знову! Проте, він є досить складний через велику кількість спусків і підйомів. Також, я би не радив би їхати цей маршрут в реверсі, бо майже весь час прийдеться їхати в гору.

Тарас Пасимок