Велотріп Косів-Усть-Путила (через Верхній Ясенів)

Цей маршрут можна ще назвати від «Рибниці до Черемоша», адже річка Рибниця бере свій початок з джерела під горою Ігрець, що знаходиться західніше Буковецького перевалу.

Велотріп відноситься до категорії дуже складний через довжину (80-90 км.) та через гірську місцевість. До цього маршруту я йшов три роки активного катання і то не був впевнений, що проїду до кінця, тому непідготовленим людям краще його не їхати.

Під час нашої мандрівки ми побуваємо в двох областях – Івано-Франківській та Чернівецькій і в трьох районах: Косівському, Верховинському та Путильському. Також багато населених пунктів, які ми проїдемо: Косів, Город, Соколівка, Яворів, Буковець, Верхній Ясенів, Устеріки, Рівня, Вигода, Барвінків, Хороцеве, Усть-Путила, Мариничі, Петраші, Бисків, Околена, Розтоки, Хорови, Підзахаричі, Міжброди, Великий Рожен, Тюдів, Кути, Старі Кути, Черганівка, Смодна.

Фактично, наша мандрівка складається з трьох основних частин. Перша – з Косова на Буковецький перевал, тобто з Косівського до Верховинського району. Дорога там в досить поганому стані, але все-таки асфальт є, лише давно потребує ремонту. Туди фактично 28-30 км. потрібно їхати серпантином весь час під гору – на висоту 835 м. на рівнем моря. Це, очевидно, найважча частина маршруту. Вона також ускладнюється тим, що Ігрець знаходиться на одній лінії з Чорногірським хребтом, який дуже сильно впливає на погоду у Верховинському районі і особливо на перевалі. Це означає, що якщо в Косові сонце, то на Ігреці може йти град зі шквальним вітром в будь-яку пору року. Тому часто буває, що добравшись до Буківця треба ховатися від бурі і швидко вертатися на Косів. Та й за найсприятливіших умов з Буківця дме постійний сильний вітер, який дуже заважає педалюнню в гору.

Ще варто звернути увагу на плутанину в позначках сіл Яворів та Буківець. Ніби закінчується Яворів і можна побачити знаки про Косівський та Верховинський район (на фото), але майже на перевалі через 2-3 км. знову з’являється знак Яворів. Дивина! Навіть в таких простих речах в нашій країні не можуть навести лад…

Хоча зважаючи на те, що шлях до перевалу досить довгий, то не можна сказати, що підйом дуже стрімкий – немає таких відрізків, коли доводиться йти пішки чи їхати на 1-3 передачі. Я вже був на перевалі літом цього року і тоді мені дуже сподобався спуск в село Верхній Ясенів. То і не дивно, бо в сторону Верховини підйом зовсім не плавний і затяжний як до Косова, а різкий і часто з крутими поворотами. Одним словом, файний downhill забезпечений.

Проте, цього разу мені не пощастило – вітер дув не в спину, а в обличчя, тому їхав фактично без гальм та ще й доводилось крутити педалі, щоб не зупинитись. Десь через 3-4 км. спуску потрапляємо на кільце, яке служить орієнтиром. Якщо поїхати направо, то через 15 км. будемо в смт. Верховина. А нам треба ліворуч – до Черемоша. Тут поганий асфальт закінчується і починається «якісне» бездоріжжя). Справа в тому, що населені пункти в долині річки Черемош дуже сильно постраждали від повеней в Карпатах 2008–2010 рр. Дорога йде паралельно до річки і фактично цілком зруйнувалась, то можна лише «подякувати» владі, що відновили хоча б таку. Цей район є дуже мальовничий і чудово підходить для розвитку зеленого та екологічного туризму. Проте віддаленість від цивілізації та жахливі дороги не сприяють цьому.

Верхній Ясенів – село Верховинського району Івано-Франківської області. Село розташоване на відстані 12 км від районного центру Верховина, за 45 км від залізничної станції Ворохта, в долині річки Чорний Черемош. Засноване 1686 р. У 1922 р відоме під назвою Ясенів Горішній, а 1922 р — село Ясенів-Гурний. Уродженець села І. Бойчук після загибелі Олекси Довбуша очолив у 1745 році рух карпатських опришків. Загін Бойчука брав участь у гайдамацькому русі на Правобережній Україні. Багато місцевих жителів — різьб’ярі по дереву й металу. Туристична інфраструктура в селі слабо розвинена, є кілька приватних садиб. У Верхньому Ясенові жив єдиний відомий на сьогодні мольфар Карпат — Михайло Нечай. Його хату можна побачити на фото (зелений пластик).

Від Ясенова до села Усть-Путила починається другий відрізок нашої мандрівки. Вся дорога проходить по лівому березі річки Черемош. Я їхав пізньої осені, то мінусом була похмура природа, яка готується до зими. Думаю, що в іншу пору року вийшли б кращі фото та відео. Так що вибачайте за скромний звіт, бо насправді там красивіше, ніж може передати об’єктив, але я старався). З іншої сторони був і плюс – хороша нежарка погода, часто з хмарами. А від Черемоша, звісно, почався і постійний прохолодний вітер. Це чудова погода для мандрівки, бо літом би було вдвічі важче їхати.

Вздовж дороги над головою висять величезні каміння та скелі (на фото). Гори — високі і стрімкі, досить дикі. Людей не є багато в цьому районі, — села досить маленькі, розкинуті з обох сторін річки, які з’єднуються величезними підвісними дерев’яними мостами (на фото). Ці кладочки є хорошими туристичними об’єктами. Дорога йде від Ясенова до Усть-Путили з незначним, але все-таки спуском, хоча все одно треба постійно крутити педалі і трястися на вибоїнах, але їхати все ж легше, ніж на перевал. Через певний час буде роздоріжжя: на право дорога вгору на Голови та Замагору, а прямо – до Усть-Путили. Тож продовжуємо рух Верховинським районом через села Устеріки, Рівня, Вигода, Барвінків, Хороцеве. Від перевалу до Усть-Путили десь 25–30 км., а звідти до Косова теж приблизно так само.

Усть-Путила — село в Україні, в Чернівецькій області, Путильському районі. Село розташоване при впадінні річки Путилки у Черемош. Відоме з XVIII століття, як Межибрідки, а пізніше, як Устє-Путилів. Пам’ятка архітектури національного значення — церкви св. Параскеви (1881 р.). На околиці села — відома скеля «Кам’яна Багачка».

Щоб потрапити в Усть-Путилу, потрібно переїхати великий понтонний міст. На правому березі вже Чернівецька область і Путильський район. (на фото і відео). Якщо їхати через Путилу далі в гори, то опинимося на кордоні з Румунією. Раніше кордон проходив по Черемошу і там де зараз сусідня область – була Румунія. Це наша ключова точка в мандрах, адже з Усть-Путили ми починаємо нарешті повертатися в рідний Косів.

Фактично остання частина дороги з Усть-Путилу до Косова є найлегша. Бо асфальт досить якісний, окрім певних відрізків, а нахил річки і відповідно дороги збільшується. Їхати легко, іноді навіть на 23-24 передачі. Лише від Кутів до Косова треба буде їхати 8 км. в підйомі.

Серед туристичних об’єктів можна згадати про відреставровану нещодавно церкву в селі Мариничі, яка із зеленого стала жовтувато-дерев’яного кольору. Теперішній її вигляд більш автентичний та кращий (на фото). Також, красива яскраво-жовта церква є в Розтоках (на фото). До речі, можна їхати на Косів і через село Білоберезку – з лівого, а не правого берега Черемоша. Але дорога там не асфальтована і часом з підйомами.

Їдемо селами Путильського району: Мариничі, Петраші, Бисків, Околена, Розтоки, Хорови, Підзахаричі, Міжброди. Через певний час потрапимо під Сокільську скелю – відомий туристичний об’єкт Косівщини у селі Великий Рожен. Тут робимо привал і відпочиваємо перед останнім ривком. Тут окрім скелі є і перший пам’ятник Тарасу Шевченку в Україні (1914 р.), а також лікувальне джерело та красивий водоспад. Поповнюємо запаси води та перекушуємо. До речі, протягом маршруту є багато магазинів та кафе попри дорогу, тому якщо ви зголоднієте чи закінчиться вода, то можна без проблем все купити. Це звичайно далеко від цивілізації, але бізнес є бізнес).

Їдемо далі селами Косівщини через: Тюдів, Кути, Старі Кути, Черганівку, Смодну. А ось вже і Косів! Нарешті, ми дома! Це була справжня пригода, яка закінчилась успішно!

P.S. Як на мене, то маршрут чудовий! Сподіваюсь, що цей опис стане у пригоді, як туристам, так і спортивним велокосівчанам. Хоча б раз, але його таки варто проїхати! Проте, варто вирушати рано, адже мандрівка забере у вас весь день, а в темноті катати дуже небезпечно. Не радив би їхати його в реверсі, бо це буде злочин проти організму).

Фото

Тарас Пасимок