ВелоКосів з дітьми
Давно хотів покататися в Карпатах на велосипеді. Косів приваблював мене своїм розташуванням: нібито навколо і гори, але не дуже високі і на велосипеді можна без особливого напруження проїхати.
Я катаюся з дітьми, тож ці обставини мали для мене вирішальне значення.
Вирішив їхати на потязі з Києва до Івано-Франківська, а потім на таксі до Косова. Для цього придбав велотримач на фаркоп автомобіля, бо треба ж було три велосипеда якось причепити до машини.
Таксі обійшлося нам в 440 грн (один кілометр — 4.40 грн). До речі, є причепний вагон на проходящий поїзд Москва-Софія, здається, через Коломию, від якої до Косова вдвічі ближче, але купити квитки на нього нам не вдалося, бо їх просто не було on-line.
Розмістилися ми в Косові в садибі у пані Люби «Під горою Михалків».
Адреси цієї та інших велосадиб є на сайті ВелоКосова. Ця садиба, а також «У Люльки», «У пані Олі», «Панське» знаходяться на одній вулиці — Дружби, яка огинає Косів на півдні з заходу на схід.
Недалеко від неї, ближче до центра і майже паралельно йде вулиця Ірчана, половина з якої має чудовий гладенький асфальт, по якому ми залюбки каталися, тим більше, що машини їздять по ній нечасто.
Харчувалися ми в кафе «Шик», що розташовано прямо біля мосту, недалеко від нашої оселі. На чотирьох виходило 60–80 грн.
Маршрути велоподорожей я брав з мапи, виданої «Велокраїною» (купив в «Книгарні Є»), також вони є на сайті. Найлегший і дуже приємний маршрут, який, нажаль, ми проїхали тільки в останній день, і вже не було часу його повторити — Подорож до духовного центру Здвижин. Набір висоти невеликий, його подужає навіть 7…9-річна дитина на 20″ велосипеді.
Починати його можна, проїхавши по вул. Ірчана до кінця (до Смоднянського ринку), потім трохи траси — метрів 500 і далі за мапою Велокраїни. По маршруту є маркування на стовпах, деревах, щоб не збитися з маршруту, тому прогулянка поступово перетворюється на захоплюючий квест, у якому із задоволенням візьмуть участь і дітлахи і дорослі.
А почали ми свої прогулянки зі стежини до джерела під горою Михалків.
Місцями доводилося злазити з велосипеда і йти пішки.
На спуску також діти інколи злазили з велів і йшли, бо вгору важко, а вниз — страшно. Але, все одно, отримали велике задоволення. Ці стежинки ми з дочкою та я один проїхали потім ще не один раз, і кожного разу вони ставали ще ближчими та ріднішими серцю…
З погодою нам пощастило — тільки один день був похмурий, всі інші дні світило ясне сонечко. Грунти там глинисті і в дощ, мабуть, зовсім непрохідні на велосипеді.
З дитячим велокріслом треба мати певний досвід їзди по схилах, щоб впевнено почуватися, або просто на крутих спусках-підйомах злазити з вела та йти пішки — все одно буде дуже цікаво.
В один з наступних днів ми з дочкою вирішили перетнути Каменистий хребет що лежить на північ від Косова, але це була не дуже вдала ідея.
Вздовж стежки (часто перетинаючись з нею) біг струмочок, тож майже весь час доводилося йти пішки та перестрибувати розмоклий грунт, ухилятися від похилених гілок дерев та кущів.
Стежка місцями була геть занедбана, складалося враження, що останній раз нею користувалися років 20 назад. Але за допомогою мапи та GPS-трекера пройшли вздовж хребта та вийшли на трасу біля селища Пістинь. Тут розташований «Маєток святого Миколая».
Потім по трасі повернулися в Косів.
Також в якості відпочинку декілька разів просто їздили по Косову гуляти.
Купалися, були в музеї визвольних змагань.
Звісно, не забули побувати на Косівському ринку, який працює по суботах, та придбали кілька гарних вишиванок.
В цілому, відпочинок вийшов дуже насичений і залишив по собі яскраві спогади!
Ppau з ВелоКиєва.
