Велотріп Косів – Усть-Путила (до Кам’яної Багачки)

На сайті «ВелоКосова» вже є опис маршруту з Косова до Усть-Путили через Буковецький перевал та Верхній Ясенів. В цій статті мова піде про маршрут Косів-Усть-Путила через Кути до цікавого туристичного об’єкту — Кам’яної Багачки.

Наш маршрут середньої складності, загальна довжина — 65 км, а орієнтовний час – 7-8 годин. Ми побуваємо одразу в 3 районах: Косівському, Путильському та Верховинському, а також в двох областях — Івано-Франківській та Чернівецькій. Вся наша мандрівка проходить паралельними дорогами в долині річки Черемош. Отож, красиві краєвиди Карпат і скелястих берегів – гарантовані!

Населені пункти, які ми проїдемо:

Косів, Смодна, Черганівка, Старі Кути, Кути, Тюдів, Великий Рожен, Підзахаричі, Хорови, Розтоки, Околена, Мариничі, Петраші, Бисків, Усть-Путила, Барвінків, Білоберезка.

Починаємо наш велотріп з автостанції в Косові. Далі рухаємось вулицями Небесної сотні і Тараса Шевченка до Смоднянського ринку і трасою в сторону Кут. Приємним є той факт, що дорогу в тому напрямку трохи підлатали, бо їхати через ями було важко і некомфортно для 5 точки). Їдемо по-прямій через села Черганівка та Старі Кути.

В Кутах на головному роздоріжжі повертаємо праворуч і рухаємось в сторону Черемошу та до Сокільської скелі. Через часті дощі в Карпатах приємно вразив водоспад біля пам’ятника Шевченку в Тюдові. За багато років, я вперше бачив його таким повноводним і тому вирішив сфотографувати та зняти на відео. Було досить жарко і я чесно кажучи себе стримував, щоб не пірнути під холодні води струмка під скелею).

Рушаємо далі до мосту, за яким починається вже Путильський район Чернівецької області. Перед самим мостом є роздоріжжя — праворуч не асфальтована дорога, яка веде до Усть-Путили іншим берегом річки Черемош. Я вирішив цією дорогою повертатися назад, адже вона трохи важча для проїзду, але можна їхати нею і до Багачки – це вже за вашим бажанням. А зразу за мостом можна повернути ліворуч до печери Довбуша.

Їдемо далі асфальтованою дорогою, берегом річки Черемош. Не можна сказати, що їхати важко, хоча є підйом та набір висоти, але загалом відрізок дороги від Підзахаричів до Усть-Путили більш-менш рівний з незначними перепадами висоти. І хоча я налаштовував себе на досить складну мандрівку в цьому напрямі, але виявилось, що все досить легко. Фактично, з Косова до Багачки я доїхав за 3 години в середньому темпі з частими привалами.

З лівого боку від дороги, в селі Хорови є поворот на перевал Німчич та Протяте Каміння.

Протягом мандрівки було багато джерел та струмків, де можна було поповнити запаси води. Таке під час моїх веломандрів трапляються досить рідко, тим більше коли їдеш по трасі. З Черемоша весь час дув прохолодний, освіжаючий вітерець, тому жарко не було. Дорогою зустрів навіть кількох велотуристів, які їхали мені назустріч з великими рюкзаками за плечима.

Очікуючи, що їхати ще десь годину, я раптово опиняюсь в Усть-Путилі, про що сповіщає мене аж 3 таблички розташовані в ряд.). Спускаюсь до величезного залізного мосту і питаю в хлопців на автобусній зупинці чи далеко ще до «Багачки». Виявилось, що лише 1.5 км. Це звісно мене неабияк втішило!) Рухаємось далі в сторону Путили, повз красиву і нещодавно відреставровану церкву.

Усть-Путила — село в Україні, в Чернівецькій області, Путильському районі. Село розташоване при впадінні річки Путилки у Черемош. Відоме з XVIII століття, як Межибрідки, а пізніше, як Устє-Путилів. До архітектурних пам’яток Усть-Путили належать дерев’яна церква Святої Параскеви і дзвіниця, побудовані в 1881 році і розташовані при дорозі у центрі села.

Кам’яна Багачка (інші назви — Закам’яніла Багачка, Зачарована Скеля) — скеля у Покутсько-Буковинських Карпатах, геологічна пам’ятка природи місцевого значення. Розташована на правому схилі долини річки Путили, біля села Усть-Путили Путильського району Чернівецької області. Відносна висота 22 м (максимальна — майже 30 м). Складається з пісковиків. Біля підніжжя — лучна рослинність. Зі скелею пов’язано багато народних легенд. Австрійські колоністи називали скелю «Єпископ». Вершина скелі нагадувала їм єпископську корону.

Знайти «Кам’яну Багачку» дуже просто, адже вона нависає над самісінькою дорогою, з лівого боку. Сама «Багачка» чимось схожа на Терношорську Бабу.

І справді, вершина каменю схожа на голову жінки в хустці. Навпроти «Багачки» розташований магазин, де можна залишити ровер і піднятись стежкою на камінь. Звідти відкривається чудовий краєвид на навколишні гори та на село Усть-Путилу (на фото).На самому верху встановлений хрест на честь 1025 років хрещення Русі 9 (на фото).

Люди в селі дуже привітні — всі розпитували звідки я є і чому приїхав. Один місцевий хлопака вирішив навіть пригостити мене пивом, — я не відмовився, але даремно… Бо це був хитрий продуманий план, — виявилось, що він влаштував мені допит чи я не російський журналіст і «шпіон». На жаль, в мене при собі не було документів (тепер я їх завжди беру в усі велотріпи) і це був день якраз перед виборами (субота). – всі ходили і переживали за кого голосувати.

Нарешті, насилу я відбився від цього «патріота», який мене «провіряв», слухаючи при цьому російську попсу і шансон з телефону.

Назад до Косова можна повертатися трьома дорогами:

1. До Буковецького перевалу через Устеріки та Верхній Ясенів (але то важко і довго)
2. Правим (чернівецьким) берегом річки Черемош (цією дорогою я і приїхав в Усть-Путилу)
3. Або паралельною дорогою — лівим (франнківським) берегом Черемоша

Я вирішив їхати третім варіантом, адже так цікавіше. Їхати франківським берегом, важче бо дорога не асфальтована і має багато підйомів і спусків на відміну від чернівецького боку. Цікаво, що величезні навантажені лісовози, які вертають з Путили та Перкалаби, їдуть саме хорошим асфальтом розбиваючи дорогу. Я би звісно таке заборонив!

Одна з переваг дороги «франківської» дороги – це краєвиди (на фото). Людей з цього боку річки живе мало, тому майже вся дорога йде через ліс. Мені там дуже дивувались – очевидно, я тут був перший велотурист. Якщо вибрали цю дорогу, то вже нею доведеться їхати 10 км., бо мостів на іншу сторону не буде, хіба лише 2 чи 3 дерев’яні кладки.

Під час мандрівки натрапив на 3 церкви (на фото), які неприємно вразили сільським рагульством – треба законодавчо заборонити використовувати позолочену бляху та яскраво-синю черепицю.

Десь через 1.5 години, виїжджаємо на міст біля повороту на Печеру Довбуша і через 15 хвилин знову опиняємось біля Сокілької скелі – їхати стає набагато легше, бо з’являється асфальт. Далі їдемо вже відомим маршрутом до Косова через Кути.

P.S. До речі, цілком можливо потрапити до Кам’яної Багачки і під час маршруту Косів-Усть-Путила (через Верхній Ясенів), адже від залізного мосту, який з’єднує Івано-Франківську та Чернівецьку області в Усть-Путилі, до Багачки їхати лише 1.5 км.

Тарас Пасимок

Фотографії

 

Легенди про Кам’яну Багачку

Легенда перша.

У селі Усть-Путила, де Черемош тече, де смерека і сосна аж під хмари росте, на обочині є висока сива скеля, схожа на огрядну жінку, та ще брили, подібні до ніг і рук має. І так оповідають з давніх-давен: віками гнули горяни спину на багачку. Сама вона в добрі розкошувала, а робочій людині просвітку не давала. Мала багачка корів зо триста, коней без ліку, овець, як тих зірок у небі. Вдосталь мала і лісів, і фільварків та всіляких будов. Гроші тисячами в багачки водились, і сама вона діамантами прикрашалася. А в грудях у неї не серце було, а студене, як лід, гадюче жало. Нарід стогнав і конав, а в милості ніякої не мав. Якось прийшла до багачки з дитинкою вдовиця. Зайшла знесилена, ледь-ледь жива. Лице синє і опухле, таке, як у мертвої. І почала вдовиця просити їсти, хоч би хліба шматочок. А багачка накричала:

– Геть з палацу, старцюго, жвавіш.

І кинула камінь:

– На тобі, маєш оце, бери й їж!

Вдовиця притиснула до себе дитятко й заплакала гірко. Та камінь взяла, в руці потримала й так до багачки, зітхнувши сказала: „Бодай би ти сама каменем стала!”.

І все те збулося. Багато століть скеля-багачка німою стоїть”. Отак заклав народ багачку за її знущання.

 

Легенда друга.

Жила превелика багачка і провідала вона, що в сліпої жінки є гарна дочка. Наказала забрати її до себе в рабині. І взяла. Сумує голодна мати, невидюща, йде до панії і плачно молить:

– Верни мені дитятко моє, коб хлібом мене годувало до смерті, я ж бо темна, стара, нездужаю.

А пані з погорда засміялася, тай взяла під ногами великий, як бухінь хліба, камінь і подає в руки невидющій:

– На, їж, — одвічає багачка, — бери, бери”.

Помацала рукою стара камінь, розмахнулася ним і жбурнула у панію.

– Коб ти сама стала каменем! – тільки й гукнула.

На місці багачки й з’явилася оця скеля. До нині стоїть на згадку, щоб пам’ятали всі, хто людям глум чинитиме.