Веломандрівка до Музею гуцульських старожитностей Богдана Петричука в с. Бабин: фото та gps-трек

20.04.2020 Велотріпи, Туристичні об’єкти Переглядів: 4 854

Колекціонер та дослідник гуцульського строю Богдан Петричук живе у колоритному селі Бабині на Косівщині. Богдана знають далеко за межами Прикарпаття — він зібрав велику колекцію гуцульських старожитностей, охоче проводить екскурсії імпровізованим музеєм, дає майстер-класи.

«Це святошна гуцульська хата — для весілля, хрестин, похоронів і гостей протягом року на свята. Тримаю тут колекцію і їй добре, — пояснює Петричук. — Через те, що хата дерев’яна, сирості нема і речі добре зберігаються». Попід стінами — лави та скрині, на стінах — посуд, ікони, на сволоках (балках) під стелею поскладані капелюхи. Уздовж однієї зі стін тісняться вішаки з вишиванками та іншим гуцульським одягом.

Окрім сорочок, є ще хустки, пояси, сердаки, кептарі, ґуґлі, прикраси, кераміка, книжки та все, що відноситься до теми галицької Гуцульщини. Більшість предметів колекції з Косівського та Верховинського районів. Є ще велика збірка фотографій.

«Сердаки — курточки з вовняного сукна, Камаші — чоловічі обмотки на ноги. Досить рідкісна штука. Я їх збираю вже 10 років. Йдуть парами. Їх одягали до черевиків. На голову маю перемітки — теж архаїчні елементи одягу з XIX століття, які використовували на весіллях, тому вони й збереглися, хоча знайти — важко. Потім їх замінили хустки».

На стіні — розписані тарілки. Колись їх вішали на сволоках для краси, а їли — з дерев’яних і глиняних. На щодень були прості — без малюнків чи з незначними, бо полива від температури і миття вилущується. Такі тарілки тримали в мисниках — шафах. Окрім тарілок, в колекції глиняного посуду — горнята, глечики, кахлі, куманці — з діркою всередині. Їх накладали на руку і на весіллі розкладали по столі з горілкою чи вином. Першими в колекції були домашні речі, а нині в колекції понад 100 сорочок.

Богдан каже, за останні десять років спостерігає відродження давніх ремесел і технік. Майстри навчаються на колекційних і музейних зразках, відтворюють те, що було колись — ткацтво, вишивка, золотарство, мосяжництво — художня обробка металу, вибійка.

Петричука часто запрошують на виставки, майстер-класи, адже у нього велика і самодостатня колекція.

До музею приїжджали знімати фільм про вишиті сорочки «Спадок нації». А ще часто приїжджають студенти, туристи й дослідники старовини. День перед нами тут була група волонтерів, які працюють у проекті базової реабілітації воїнів АТО в Розтоках. «Колекція у мене як у всіх музеях, але там не можна нічого чіпати. А у мене можна взяти в руки, потримати, роздивитися і відчути», — пояснює Богдан.

Як добратись?

Приватний музей гуцульського мистецтва Богдана Петричука знайти дуже легко, адже він розташований в центрі села Бабин, за церквою та пам’ятником Тарасу Шевченку, одразу біля центральної дороги, тому в гори, на Сокільський хребет, як до «Хати-Майстерні Хати-Майстерні», йти не доведеться. В Бабині кожен житель села знає, де розташована хата Петричука, отож не заблудитесь 🙂