Велодень по-косівськи

29 травня Косів вперше приєднався до всеукраїнської акції Велодень.

Вже кілька років ця акція збирає сотні велосипедистів у великих містах України. З кожним роком кількість міст, які долучаються до такої ініціативи зростає, як і її кількість учасників. Велодень поза політикою, Велодень об’єднує велосипедистів, які сповідують різну вело-філософію, Велодень — це спосіб заявити про своє хоббі, свій стиль життя.

Офіційно учасники Велодня заявляють про право велосипедистів вільно і комфортно пересуватись вулицями міст, містечок, сіл, а також дорогами загального користування, закликають інших активних громадян пересідати на екологічно безпечний і здоровий вид транспорту. Також попри все заявляють, що велосипедисти і автотранспорт є рівноправними учасниками дорожнього руху з закликом до водіїв авто до взаємоповаги на дорогах. А ще важливо довести міській владі, що велосипедистів є багато і що з їхніми правами треба рахуватись — принаймі шляхом встановлення велопарковок у громадських місцях та хоча б мінімальної кількості велодоріжок у центрі міста.

Можна сказати що за час проведення Велодня мерії великих міст розвернулись обличчям до таких специфічних мешканців, які вперто користуються велотранспортом. Принаймі дискусія в суспільстві розпочата і є вже перші зрушення.

А що ж Косів, де добра половина жителів міста і без всяких велоднів совається роверками в господарських потребах, добирається до праці, чи скажімо у вихідні порибалити. Та і з велостоянками у нас слава Богу не Київ і Харків, паркуйся де душа бажає. Звісно водії авто, особливо мажоро-водії дудять в клаксони, підрізають і при обгонах показують гімнастику для пальців. Так цей контингент жоден велодень не переконає. Велодоріжки це також не про нас, бо у нас 80 відсотків доріг — це напрямки, причому для жорсткого крос-кантрі.

Так, що ж косівські велосипедисти хотіли сказати зібравшись у неділю на майдані Незалежності? В першу чергу ми в той день були солідарні зі всіма роверистами і роверистками України, а ще хотілось голосно заявити, що Косівщина — це край де можна гарно провести відпочинок, використовуючи велосипед, мандруючи гірськими дорогами і стежками, пізнаючи колорит Гуцульщини.

Тепер по-порядку, як все було . Зібралось нас близько 25 чоловік, кожен при собі мав свій напластований для такої оказії роверок. Виділявся Зеленюк Ігор зі своїм веломобілем, Дмитро з Вербовця на ровері типу Україна-дамка, а ще мали гостей з Коломиї — Романа і Ігора, які до Косова доперли своїм ходом — їм особливий респект.

Відбувши фотосесію всі разом рушили велопробігом по місту, коли знову опинились на майдані, недорахувались кількох, бо їхні залізні коні погано переносячи спеку почали ломитись. З майдану ми рушили в напрямку до кінотеатру чи правильніше до його руїн, звернули біля колишньої музичної школи, а далі по вулицях Павлика, Кобилянської почали набирати висоту прямуючи в сторону Пістинського лісу.

Метою подорожі була гора Кичера, що розташована в присілку Гордаків села Вербовець. З там тої гори відкривається фест панорама, причому колова на околиці Косова і сіл, які розташовані поруч. Правда на гору потрапити всім не вдалось, бо хлопаки особливо ті, що школярі хотіли дати майстер клас старим і пролетіли повз гору так що аж смереки з буками хитались.

По дорозі звісно щось у когось ломилось, ланцюги рвались, кулка пробивались, відвалювались болотники і з’являлись шати на китайських двохпідвісах. Та все як і планувалось завершилось файно, всі були задоволені, молоді показали старим де раки зимують, старі знай своє думали надолужити в шатрі біля Банського мосту.

Найстійкіші велофанати зганяли охолодитись на Гук і Скали, а далі вже не знаю хто і як агітував за ровери.

Спитаєте вдалося — скажу що так. Скажете що було мало народу — так за то які орли, як кажуть не кількістю, а якістю. Бракувало звісно дівчат, щось вони на роверистів не западають і самі на роверках люфтуються не дуже активно, але сподіваюсь і ця крига скресне. Відзначу одного старшого чоловіка, такого підтягнутого, на жаль не встиг познайомитись, приїхав на пристойному «Авторі» і, як він казав, прочитав в газеті оголошення про Велодень і приїхав підтримати віру.

Відзначу також Івана, Стаса, Романа за працю щодо організації Велодня в Косові. Згадаю, що Дмитро з Вербовця на ровері типу Україна-дамка пролетів з нами весь маршрут не відстаючи, уявіть, що буде як сяде на якийсь там Скот чи Бергамонт. А ще, Велодень у Косові може до певної міри конкурувати з київським Велоднем. За слухами, під час київського Велопараду було три веломобілі, у Косові ж один, якщо зробити співвідношення між кількістю населення Києва і Косова, то ми столицю за цим показником залишили далеко позаду. Як кажуть чим би дитина не тішилась, лиш би не плакала.

І на завершення трохи пафосу. Сучасний велосипед — це модно, стильно, це здорово і це по-європейськи. Тому приєднуйтесь вже завтра, в любому випадку через рік на велодні в Косові, нас буде точно більше і буде ще цікавіше. І всім хто був не байдужий цього разу велика подяка!

Ростислав Мартинюк
Фото: Роман Печижак, Станіслав Михайлюк
GPS-трек: Іван IVP

GPS-трек

Карта маршруту

Фотографії

Фотографії в архіві

На замітку:

Теґи:

8 коментарів

  1. Навіть тяжко уявити! Перший велодень в Косові!!! 🙂

  2. Ну, і не кажи, робимо історію 🙂

  3. Роман

    Фотки незле вийшли)

  4. а можна їх (фотки) в архівчик, щоб можна було скачати, в інтернеті це добре та не всіх друзів він є.

  5. Ростик

    Ви на сайт Велодня зайдіть і о кільо масла на груди- Косів пописується там поміж найбільших міст України

  6. Ростик

    забув згадати Влодка Титика він на нашому дні був представником Львова ну і вишивав на спусках на своєму фрірайдерському роверку

  7. Ростик

    Лишень доглипав: а Дмитрик виявляється на Аісті маслав, ото ворел!!!

Написати коментар