Велотріп Косів–Снятин (через Рожнів)

«Вона хотіла би жити на Манхеттені…
…А жиє у діда в Снєтині»
Народна творчість

Зважаючи на те, що за 4 велосезони всі маршрути Косівського району я вже прокатав, то доводиться з кожним разом вибиратися все дальше і дальше від дому. Я вже описував раніше маршрути Косів-Коломия та Косів-Берегомет, а сьогодні піде мова про велотріп до Снятина.
«Вона хотіла би жити на Манхеттені… …А жиє у діда в Снєтині»
В загальному довжина маршруту – 86 км, тривалість – 8 годин. З Косова до Снятина згідно дорожніх знаків 39 км., проте на практиці це не так. В Інтернеті цей самий відрізок має відстань 43 км. – це більш реальна цифра.

Населені пункти, які ми проїдемо: Косів, Старий Косів, Вербовець, Рожнів, Новоселиця, Джурів, Попельники, Тучапи, Драгасимів, Княже, Залуччя, Хутір Будилів, Снятин.

Всі шляхи ведуть до Риму, а погані дороги – до Косова. До речі, траса обласного значення Чернівці-Косів, якою я мандрував з Косова до Снятина – це цісарська дорога, побудована у зв’язку з прибуттям до краю матері цісаря Австро-Угорської імперії Франца Йосипа І Марії у 1847 р. Думаю, автрійці б жахнулися від сучасного вигляду їхнього «творіння»).

Від Косова до Рожнова — 10 км. і через годину я вже був там. Відпочивши, — вирушаю далі у «незвідані далі» – на Снятинщину. На центральному роздоріжжі треба повернути праворуч і їхати через міст і базар до наступного роздоріжжя. Праворуч буде поворот на Кути та Кобаки, а ліворуч – до Снятина і Чернівців.

Досить швидко потрапляємо до Новоселиці. Дорога моментально покращується і їхати стає набагато легше для п’ятої точки. Загалом, Снятинщина справила на мене незабутнє враження – всім людям раджу вибиратися на велосипедах, щоб зрозуміти, як живуть наші сусіди. Все життя я думав, що Косів – це місто церков, капличок і багатих людей. «Місто мільйонерів», — кажуть про Косів у Франику.

Але на фоні сіл Снятинського району, Косів виглядає досить бідно і посередньо). Чого варті лише каплички, які часто більші, ніж хати по вулиці над Гуком у Косові. А самі будинки – то не просто багатство і «сільський гламур», а реально дизайнерські будинки із сучасною архітектурою та з новітніх будівельних матеріалів. Там немає гір та крутих краєвидів, але я їхав чесно кажучи з відкритим ротом). Мене цікавить: 1.Звідки в людей такі шалені гроші? 2.Скільки вони платять за газ?) Очевидно, відповідь проста – близькість до румунського кордону і активна торгівля. Снятинщина виглядає, як частина східної Європи – Польша чи Чехія, а не Україна.

Наступним населеним пунктом був Джурів. До речі, багато людей в Косові думають, що це село Косівського району. Думаю, причина в тому, що директор туристичної бази «Карпатські Зорі» родом з цього села і працює в Косові вже 30 років. Також, на базі працюють багато людей з Джурова.

Крізь Джурів пролягають три дороги. Одна з них веде на Заболотів і Коломию, інша – на Снятин та Чернівці, третя – на Рожнів і Косів. Сам центр села виглядає досить пристойно, навіть будинок культури вкритий дорогою метало-черепицею.

В Джурові, я зустрів Романа Маковійчука — вчителя німецької мови та активного ровериста і туриста. Він повертався з Німчича до рідного села Попельники.

Отак мандруючи на велосипедах і ми познайомились. Я розповів йому про проект «ВелоКосів» та «Черемош-фест», а він розказав, як об’їздив всю Україну на велосипеді, а Європу – автостопом.

Роман запросив мене на чай в село і я не відмовився там перепочити. Також, він запропонував послуги німецькомовного велогіда, при потребі. Я ж подякував за гостину і запросив його відвідати Косів.

До речі, Василь Романюк 1964-1968 р. (Патріарх Київський і Всієї України) – був настоятелем церкви в селі Попельники 1964–1968 рр.

У 18 ст. в Попельниках було лише дві придорожні каплички, а зараз аж 22 каплиці та 9 хрестів. Всі вони збудовані з 90 по 2013 рік. Саме цікаве, що в статті про село на Вікіпедії описані ВСІ 22!!!! каплички – назва, меценат, священник. На фоні такого релігійно-фанатичного збочення, Косів виглядає цілком нормально. Як завжди, все пізнається в порівнянні.

Драгасимів і Княже – патріотичні села.

У 1951 році, на Зелені Свята, за участь національно-визвольній боротьбі та за масову підтримку Української Повстанської армії село Драгасимів більшовицькою владою було повністю виселене до Миколаївської області. Лише через 10 років люди почали повертатися з заслання і відроджувати своє рідне село.

У 1943 році у Княжому теж була створена сотня УПА. Сільська сотня у 1943 році роззброїла румунський ешелон з військом, брала участь у боях з німцями під Космачем, в рейдах Буковиною і Карпатами. В 1947 році у селі був розгромлений гарнізон НКДБ, а сотня УПА розгромлена військами аж в 1951 році.

Ніколи не думав, що УПА так активно діяло на Снятинщині і ще й до 51 року.

Село Залуччя теж відоме своїм українським духом. В 1825 році тут було засновано першу народну школу в Галичині. Також заслуговує уваги і старий костел в селі та п’ятибанна церква, розташована поруч (на фото). За селом починається затяжний підйом, а потім і такий самий спуск до Хутора Будилів. В Будилові з правого боку дороги, перед мостом через Прут, є багато ставків та озер, де відпочивають люди і ловлять рибу. Щось схоже є в нас в Кобаках.

Через Хутір пролягає залізниця і пише до Снятина — 1 км. Але реально десь 3-5 км ще треба проїхати. От я і розслабився, а мене чекав дуже довгий і затяжний підйом за мостом через Прут. Виявилось, що Снятин розташований на вершині цього горба.

Снятин — місто і районний центр на Покутті Івано-Франківської області. Розташоване над рікою Прут з населенням 15 тисяч мешканців. Снятинська ратуша — одна з найвищих в Україні з висотою — 50 метрів. Її будівництво розпочалося ще в 1861 році і тривало майже 40 років.

Сам Снятин мені не дуже сподобався, особливо жахливі там дороги в центрі. Та й затяжний і важкий підйом до міста витяг з мене останні соки. Але з позитивного – це фонтан в центрі, красива ратуша, костел з баштою. Від старого костелу відкривається чудовий краєвид на долину річки Прут. Саме місто схоже на Коломию ратушею, а центром на Косів.

Також вартий уваги і пам’ятник воїнам визволителям. Мурований з каменю і з прив’язкою до Київської Русі – це архітектурно і естетично один з найкращих пам’ятників в Україні.

Повернення назад було важке… Було дуже спекотно, тому я згорів. Протягом мандрівки випив аж 5 літрів води. Коліна від мандрівки теж були не в захваті.

Загалом, маршрут на один раз можливий, але місцями нуднуватий, довгий та одноманітний. Їхати не складно, бо дорога практично рівна аж до самого Снятина. Найцікавіший момент подорожі – це зустріч з роверистом Романом.

Тарас Пасимок

На замітку:

Написати коментар