Вдаримо велотуризмом по мертвому сезону

Молоді люди, об’єднані в організацію «Центр соціальних та ділових ініціатив» (м. Яремча) за участі партнерських організацій, успішно здійснюють проект «ВелоКраїна» за підтримки Європейського союзу, в рамках Програми сусідства «Румунія — Україна». Територія проекту включає Івано-Франківську, Закарпатську та Чернівецьку області. Осередки проекту базуються у населених пунктах, добре відомих серед туристів — Яремчі, Ворохті, Яблуниці, Верховині, Коломиї, Косові, Рахові та Вижниці.

Туристична галузь України взагалі та Косівщини зокрема розвивається якось кривобоко — орієнтується лише на багатих туристів.

Усі послуги, вся інфраструктура розробляються з прицілом на нуворишів: «п’ятизіркові» готелі і садиби, шикарні ресторани, захмарні ціни… Де відпочивати людям незаможним, насамперед, молоді? Про це та інше ми поведемо мову з Ростиславом Мартинюком, депутатом районної ради і одним з координаторів проекту «ВелоКраїна», головна мета якого — створення інфраструктури для рекреаційних велосипедних поїздок у горах та популяризації цього способу відпочинку серед українських та іноземних туристів.

— Сучасна туристична галузь не помічає людей, які не мають великих заощаджень і не можуть дозволити собі відпочинок вищої категорії, — каже Ростислав Теодозійович. — Переважно, це студенти, молоді сім’ї. А велотуризм — дуже демократичний вид відпочинку. Однак і не варто сприймати велосипедиста як злидаря. Цей вид транспорту полюбляють люди різного достатку, бо він дає набагато більше можливостей для подорожей, ніж неповороткий і вибагливий до дорожнього покриття автомобіль. Зараз є нові моделі велосипедів, на яких можна їздити не тільки рівниною, але й крутосхилами. Наш район гірський і цікавий тим, що маємо дуже багато місць, до яких легше або можна добратися лише на велосипеді.

— Розкажіть нашим читачам про проект «ВелоКраїна».

— Він передбачає створення інфраструктури для велотуристів. Йдеться про розроблення маршрутів різної складності. Їх треба позначити, підготувати відповідний картографічний матеріал, GPS-треки. Усе це слід виконувати на сучасному європейському рівні. У рамках проекту передбачено створення мережі осель. Вони ділитимуться на певні категорії, в тому числі — і за ціновою політикою!. У велосадибах мають бути створені відповідні умови: місця, де можна припаркувати ровер, помити його, сховати на ніч, тут також має бути мінімальний набір інструментів, щоб можна було відремонтувати велосипед. Ну і ціна на такі послуги має бути демократичною. Щоб студент міг, наприклад, вкластися у 60 грн. на добу. Але, ще раз наголошу, велотуризмом захоплюються не лише незаможні. Нині в Україні є багато представників середнього класу, наприклад, жителів розвинутих промислових регіонів — киян, луганчан, харків’ян, дніпропетровців, які розуміють, що про своє здоров’я треба дбати.

Велосипед дає їм можливість працювати над своїм тілом, провітрити легені. Тому ці люди купують дорогі велосипеди, ставлять на автомобілі велобагажники і їдуть відпочивати у Крим. Добре було б розширити коло їхніх поїздок. Хай би приїжджали в Карпати, адже в нас теж можна гарно відпочити і побачити багато цікавого.

Велотуризм вигідний для туристичної галузі ще й тим, що забезпечує її роботою у міжсезоння. Як відомо, пік туристичного сезону у Карпатах припадає на зиму і літо. Навесні і восени туристичні бази, приватні садиби стоять порожні, їхні власники не мають жодних прибутків, а лише витрачають кошти на утримання приміщень та обслуговуючого персоналу. Такі мертві туристичні сезони можна було б оживити завдяки любителям подорожувати на велосипедах.

Цього року наші колеги з Яремчі дуже потужно себе рекламували і частину потоку велотуристів, любителів відпочивати у Криму, забрали до себе. Яремчанці вже багато зробили для розвитку саме цього напрямку туризму. Тепер набутий досвід вони охоче поширюють на Косівський, Коломийський, Верховинський, Рахівський і Глибоцький райони.

На сьогоднішній день вже облаштовано 50 велостоянок: у Косові, Яблунові, Кутах, Шешорах, Кобаках і Старих Кутах. Розміщали їх біля музеїв, магазинів, великих лікарень, а також біля цікавих об’єктів НПП «Гуцульщина», де є альтанки, і велосипедисти можуть у них відпочити. До слова, ми підписали меморандум про співпрацю з НПП «Гуцульщина». Думаю, що вона буде вигідною для обох сторін.

— Реалізація будь-якого масштабного проекту неможлива без коштів. Яку суму заплановано використати на Косівщині?

— Вартість проекту, який впроваджується у нашому районі, становить півмільйона гривень. Це кошти Євросоюзу, які будуть інвестовані у нашу інфраструктуру. Крім стоянок, розроблено сім веломаршрутів. Це велика і копітка робота. Упродовж трьох тижнів у Косові працювали волонтери з Києва, Львова, Броварів і Харкова, з якими співпрацювали добровольці з Косова: Роман Титик, учень Косівської ЗОШ №1, брати Арсен і Юрко Лучуки, студенти географічного” факультету Чернівецького університету. Вони допомагали розробляти маршрути, бо добре знають усі місцеві назви, орієнтуються на місцевості.

Спочатку ми провели велику нараду. Запросили на неї кращих географів району, тих, які часто подорожують і добре знають наші терени. Це Володимир Володимирович Лаврук, Роман Михайлович Рудник, Олександр Михайлович Титик, Леся Михайлівна Сапріянчук, Віктор Петрович Барчук. Волонтери розповіли, які вимоги є до маршрутів. Наші географи надали необхідну інформацію. Після цього почали розробляти маршрути. Спочатку їх проїхали. Потім складали GPS-треки, записували всі координати, робили опис, маркування. На сьогоднішній день промарковано вже 5 маршрутів, решта два теж практично готові.

Облаштовано місце відпочинку біля Садиби Святого Миколая, зроблено там альтанку. Ще одну будує НПП «Гуцульщина» біля свого нового адмінкорпусу — це вклад Косівщини у проект. Чому саме там? Бо в районі практично нема візит-центрів для туристів. Часто вони не довіряють інформації, яку знаходять в Інтернеті. Хочуть отримати її на місці: вибрати оселю для проживання, дізнатись про атракції, які можуть у нас побачити, які музеї у нас є, тощо. В НПП «Гуцульщина» вони зможуть про це дізнатись.

Буде також проводитись конкурс серед садиб. Дві кращі оселі профінансує Євросоюз. Це будуть справжні велосадиби із парковкою для велосипедів, закритим терміналом, де можна буде залишати їх на ніч, тут буде обладнано веломийку і майстерню. Інші садиби, які працюватимуть у рамках цього проекту, буде включено у веломережу, їх півтора року безкоштовно рекламуватимуть на офіційному сайті «ВелоКраїни» як садиби, які можуть приймати велотуристів.

— Які маршрути пропонуватиме наш район?

— Один у м. Косові — оглядовий. Він передбачає зупинки біля усіх музеїв міста, атракційних місць. Є пізнавальний маршрут до Духовного центру «Здвижин», екстремальні — на Хоминський і Сокільський, на річківський Буковець. Є через Снідавку — на присілок Брустурний, у Шепіт, через Брустури, Прокураву, Шешори, звідки повертається на Косів. Ще один — оглядовий ,— пролягає до сірководневого джерела на горі Сопці (Зіняків верх), переходить на Пістинську гору, звідти — на Кичеру, де відкривається дуже гарна панорама Косова. У майбутньому можемо розробити майже 30 маршрутів.

Хочемо об’єднати зацікавлених людей у велоклуб. Це потрібно робити, бо створення інфраструктури — лише початок справи, її треба підтримувати: періодично проїжджати маршрути, прочищати їх, розбирати завали дерев, відновлювати маркування. Слід також розробляти нові маршрути, видавати картографічний матеріал. Тому й потрібне об’єднання людей, які будуть цим займатися.

— Велотуризм — відпочинок для незаможних. Можливо, варто подумати про створення у нашому районі хостелів (так називають недорогі готелі, схожі на студентські гуртожитки, з певним набором побутових зручностей. — Авт.)?

— Власне велотуризм може підштовхнути наших людей до думки, що потрібні не тільки шикарні дорогі оселі, а ті ж таки хостели. Для будівництва і утримання недорогих туристичних баз та садиб потрібно значно менше коштів. Їх власники матимуть прибуток не за рахунок високих цін на проживання та послуги, а завдяки великій кількості туристів. Тобто, можна і треба застосовувати інший підхід: хай будуть невеликі прибутки, але будуть кожного дня. На новорічні свята Косів заповнюється дорогими машинами. Але ж протягом року ми їх не бачимо. Бо прості люди, які живуть нормальним життям і мають звичайні зарплати, не поспішають до нас їхати, вони не мають можливості оплатити запропонований їм дорогий сервіс.

Відрадно, що розуміння цих реалій починає приходити до багатьох. Власники садиб з Кут, Старих Кут, Акрешори вже зголосилися приймати велотуристів, бо інших у них просто немає. Ми будемо проводити для цих власників семінари: розповідати, що таке велосадиби, як вони мають бути облаштовані, як треба приймати велотуристів, який досвід мають наші сусіди — поляки, чехи, словаки, німці. Це дасть змогу переорієнтовувати і розвивати туристичну галузь краю.

Хочу звернути увагу на важливу деталь — велотуристи зазвичай не створюють жодних проблем для власників турбаз і садиб. Загалом більшість відпочивальників є дуже безпорадними, не знають куди йти, що робити, скрізь їм потрібен поводир. А от велотуристи дуже самостійні люди. Зранку вони вирушають у подорож і повертаються увечері настільки стомлені, що їм уже не до п’яних розваг, а тим більше дебошів. Бо ще ж треба велосипед помити, щось у ньому підкрутити, відремонтувати. Я спілкувався з власниками садиб — вони дуже задоволені такими квартирантами. Завдяки таким мешканцям, експлуатація оселі мінімальна, що теж важливо. Крім того, велотуристи дуже цікаві люди у спілкуванні. Власники садиб розповідали мені, що навіть використовують фотографії, які гості роблять під час мандрівок, для реклами своїх садиб і регіонів. А бувають вони у дуже несподіваних місцях.

— Туризм — це надходження коштів до місцевої скарбнички, бо відпочивальники витрачають гроші, які привозять із собою. Але це ще й створення нових робочих місць. Велотуристам, мабуть, потрібні будуть майстерні з ремонту велосипедів і прокату.

— Звичайно. У Яремчі, до впровадження цього проекту був один пункт прокату велосипедів. Тепер їх там чотири. А ще діють сезонні: взимку вони видають напрокат лижі, влітку — велосипеди. Цікава деталь — двоколісний транспорт беруть у тимчасове користування не лише велотуристи, а й звичайні відпочивальники. Вони гуляють містом і скрізь бачать рекламу веломаршрутів. Розуміють, що є багато гарних і цікавих місць, де варто побувати. Але як туди потрапити? Не кожен приїхав на власному авто, винаймати таксі дорого. Отак і приходять до думки, що дешевше взяти напрокат ровер і поїхати на ньому подивитись на дачу Ющенка, у бік Говерли чи деінде.

Щоправда, є велика проблема, вона відштовхує від нас туристів — це купи сміття, які бачимо довкола. Тому варто наголосити, що проект «ВелоКраїна» приділяє цьому цуже велику увагу. У його рамках проводяться пробіги екологічного напрямку. Розроблено пам’ятки цля велотуристів про те, як їм треба поводитись у навколишньому середовищі. Це дає результат. Турист на велосипеді не залишає за собою сміття, завжди прибирає за собою. Тобто, формується субкультура, яка пропагує здоровий спосіб життя і культуру поведінки у навколишньому середовищі.

— Як ви стали координатором цього проекту?

— Нині розумію, що невипадково. Колись ходив по Голиці, шукав старі стежки, які лікар Аполлінарій Тарнавський розробляв для своїх пацієнтів. Ще тоді у мене виникла думка: вони так гарно зроблені, якщо їх добре почистити, можна ними подорожувати на велосипедах. Мене приваблює велотуризм, бо це екологічний спосіб відпочинку, він не порушує рівноваги у природному середовищі, це здоровий спосіб життя, зрештою. Коли почав займатися цим проектом, відкрив для себе дуже багато цікавого. Виявилося, що в Косові є кілька неформальних груп, які давно займаються велотуризмом. Хочу подякувати за співпрацю та підтримку усім, хто допомагає впроваджувати наш проект на теренах Косівщини.

Внаслідок такої великої і зацікавленої співпраці виник серйозний задум. Наша гора Михалкова працює лише взимку. Навесні, влітку і восени на ній можна проводити етапи Кубка України і навіть міжнародні змагання з даунхілу — швидкісного спуску з гори на велосипедах. Для цього не потрібно багато коштів. Єдине, що слід зробити обов’язково, — переробити підйомник, щоб можна було на ньому перевозити ровери. Такий вид активного відпочинку вже пропонують на «Буковелі». Люди з’їжджають з гори на велосипедах, призначених для швидкісного спуску. Там два підйомники обладнані тримачами для велосипедів. Вони працюють у суботу і неділю.

Будь-який напрям туризму треба розвивати. У нас нема іншого виходу. Одна моя знайома каже, що ми сидимо на нафті з золотом, маємо справжнє багатство, але не вміємо ним скористатися, не знаємо чи не хочемо його як слід подати. Велотуризм — це мінімум шкоди для природи, вигода для бюджету і стимул для людей самим сісти на велосипеди.

Розмову вела Аліса Мудрицька.

Публікація газети «Гуцульський край»: http://gk.if.ua/2009/12/04/403/