Велотріп у Вижницю на хачапурі: фотографії
Фотозвіт осіннього веломаршруту вихідного дня.
Давня бувальщина про Ян
Дубина (дубовий ліс) починається від рожнівської Заріки, тягнеться через Волійцю, Кобаки, Старі Кути.
У давнину непрохідні хащі, важкодоступні місця були надійним прихистком для опришків. Не всі вони були благочесними, як Довбуш, багато з них були просто грабіжниками, розбійниками, злодіями. Темний, непевний люд фупою чи поодинці нападав на господарів, на проїжджих і піших, відбирали гроші, речі, іноді — убивали і зникали в лісових нетрях. У багатьох були й свої домівки, а розбійництво — дохідною справою.
Від Косова до Кутів у ті часи була проїжджа фунтова дорога (тепер — асфальтована траса), що проходила через дубину. Якось монах Ян поспішав чи то із Кутів до Косова, чи навпаки, і на межі Черганівки і Старих Кутів, на пагорбі, його перестріли хлопці з лісу. Вимагали віддати гроші. Ян подав грабіжникам усе, що мав. їм було мало: «Це все?». «Христом Богом клянусь, що більше не маю», — запевняв монах.
Розбійники його відпустили і зникли в лісі. Через якийсь час Ян посягнув у кишеню і знайшов у ній кілька монет. Він ходив лісом і гукав тих хлопців, шукав їх, і, може, на другий день таки зустрів, дав їм монети зі словами: «Аж тепер це — всі мої фоші. Я завинив перед вами, коли поклявся Богом». Здивовані такою побожністю і чесністю монаха, фабіжники повернули йому всі фоші. Ян признався, що ніс їх для церкви. Про це стало відомо людям із Старих Кутів, і на честь благочестивого монаха поставили пам’ятник на пагорбі.
За іншою версією, розбійники монаха вбили, але знайшли всього кілька монет. Там його й похоронили.
Місце стали називати Яновим. Був пам’ятник. Його підірвали войовничі атеїсти (із своїх-таки урядників) у 1962 році, вранці. Вибух було чути в радіусі 10–15 км. Та це місце завжди називатимуть «коло Яиа», «на Яні», «до Яна».
Угідні активісти-атеїсти руйнували придорожні хрести, каплички, фігури й церкви, викорінювали релігію. Безглуздя нищило пам’ятки віри і культури нашого народу. Невігласи руйнували і палили безцінні шедеври, демонструючи масштаби свого демонічного вандалізму. На що здатні кремлівські дракули, свідчать сумні факти.
Тепер на Яні є Кутське лісництво, пам’ятний хрест загиблим у війні, капличка, база відпочинку, інші об’єкти, людські обійстя.
Час згладжує рани і біль, втрати, кривду, ворожнечу, зле і добре, вкриває минуле забуттям. Та іноді оживають давні події, добро торжествує перемогу над тліном і часом, бо ніяким динамітом не знищити людську пам’ять.
Анна Федорчук, м. Косів.
