На велосипеді довкола Карпат
Так називалася стаття львівського німця Рудольфа Вацека, який 12 серпня 1911 року з містечка Делятина Надвірнянського повіту через Яремче-Микуличин-Яблуницю-Ясеню здійснив на велосипеді подорож до Буркута. Втім, роверова історія в гуцулів почалася навіть раніше, а масове захоплення цим транспортним засобом припало на 30-ті роки минулого століття.
Коли ж осідлали велосипед наші гуцули? Масове захоплення цим видом спорту на Яремчанщині припадає на 30-ті роки XX століття. Тоді край інтенсивно розвивався як курортна місцевість — з’являлися численні вілли, пансіонати, санаторії. Відпочивальники, переважно поляки, приїжджали на літні вакації з роверами і гасали вулицями гуцульських містечок і сіл.
Місцева молодь із заздрістю спостерігала за цими виправами та мріяла про свою недосяжну машину. Ровер тоді коштував приблизно 150 злотих. На цю суму пересічний гуцул міг утримувати цілу родину увесь рік.
Однак у 1935 році Микола Домашевський на зборах читальні «Просвіти» у селі Микуличин поставив питання про організацію курсів їзди на ровері. Для цієї справи запросили інструктора з Делятина і винайняли приміщення у колишнього січового стрільця І. Перцовича. Практичні заняття проводилися на Зарінку, а курсанти, які опанували навички їзди, повагом виїжджали на центральну дорогу — цісарку. Тоді настав час задуматися батькам — де взяти кошти для придбання такого виду транспорту юнакам, яких не влаштовувала їзда на гуцульських кониках. Вихід був знайдений — придбання велосипедів у кредит. Тільки в одному місцевому магазині у 1935 році в такий спосіб одночасно було придбано 20 роверів. У 1937 році читальня «Просвіти» в Микуличині влаштувала змагання роверистів. Маршрут перегонів проходив до сусіднього Татарова і назад.
Але окремі українські службовці послуговувалися цим транспортом вже у двадцятих роках. На одній із тодішніх світлин — дідусь письменника Юрія Андруховича, секретар гміни села Яблуниці на Яремчанщині, Мар’ян Андрухович з приятелем біля відомого залізничного моста у Яремчі. На іншій світлині — поштар з Микуличина Шалайко. На велосипеді зручніше було доставляти листи і часописи у найбільшому населеному пункті Гуцульщини.
Напевно, найвідомішою атракцією післявоєнного Яремча був дерев’яний велосипед, власноручно виготовлений місцевим мешканцем Іваном Бойком. Серед туристів було модно зробити світлину чи проїхатися центральною вулицею міста на цьому дивовижному транспорті. Не за таку вже й велику плату —всього 3 карбованці (згадаймо, буханець хліба коштував тоді 16 копійок). Відомий письменник Степан Пушик використав цей факт для свого гумористичного оповідання «Бізнесмен».
Популяризації власника цього велосипеда сприяли публікації в тогочасній пресі. У 1971 році до Яремчі завітав славетний киргизький письменник Чингіз Айтматов. Йому запропонували оглянути турбазу «Гуцульщина», міст через водоспад Пробій і, звичайно, дерев’яний велосипед пана Бойка. Світлина яремчанського фотографа Івана Федорчука, де зафіксовано спілкування Івана Бойка з Чингізом Айтматовим, була надрукована у багатьох газетах.
Однак ще перед мандрівкою Рудольфа Вацека у Яремчі вже зустрічалися з велосипедом. Поетеса Христя Алчевська (1882-1932), яка відпочивала в 1906 році у пансіонаті «Жонка», писала: «З Михайлом Павликом познайомили мене два галицькі студенти з містечка Дори, що прикотили бачитися зі мною за дванадцять кілометрів ровером, чи то велосипедом, як вони це називали». Тож першу зафіксовану мандрівку на велосипеді здійснили у Яремчі в липні 1906 року Богдан Бучинський (1883–1907) — історик, автор праці «Студії до історії Унії», та його брат — сини відомого адвоката й етнографа Мелітона Бучинського.
Отож, велосипедний рух цісаркою — дорогою Делятин-Яблуниця, будівництво якої було, організоване станиславівським окружним старостою Ф. Краттером у 1826 році, має свою давню історію. Тепер цей чудесний вид відпочинку набуває нової популярності у нашому краї.
Світлана ФЛИС,
Газета «Вісті Прикарпаття».
